Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Анастасія Тиха

"Усі тварини на цій фотографії тепер живуть за кордоном!"

переглядів: 702

Фото, на якому дівчина в дублянці веде собак-інвалідів з Ірпеня до Києва, облетіло весь світ. Роботу американського фотографа Крістофера Окіконе в березні 2022 року опублікувало видання Wall Street Journal. Вірусним став знімок і в соцмережах. На ньому 20-річна волонтерка Настя Тиха. Разом із чоловіком Артуром вивели й вивезли тоді 24 тварини.

Усі тварини на цій фотографії тепер живуть за кордоном!

Історія на цьому не скінчилася! Майже місяць подружжя рятувало під обстрілами тварин в Ірпені, Бучі та Бородянці. Чи не загинули! На момент запису інтерв'ю у притулку з'явилися нові підопічні: собаки з регіонів, де ведуться активні бойові дії.

Ми із чоловіком евакуювалися з Ірпеня з усім нашим притулком, і проходячи мостом, зруйнованим у Романівці, нас сфотографував американський журналіст, і ця фотографія дуже швидко розлетілася по всьому світу.

На цій фотографії я стою з усіма собаками, там їх 19 штук. І ці собаки розтягують мене в різні боки, бо цей фотограф не дає мені пройти. Саме така фотографія вийшла, що я так стою, а насправді мене розтягували собаки. А гордо піднята голова — це я з ним сварюся. Я так стою й говорю: «Дай пройти».

Ми йшли з великою кількістю тварин. Деякі із цих тварин були агресивними. Одна машина зупинилася. У нас запитали, чи є нам, куди йти. Ми взагалі думали, що йтимемо пішки до Києва, тобто люди зупинялися й запитували.

Одна людина нам допомогла, вона тягла візок із супермаркету з котами, а чоловік узяв інших собак. Три з половиною кілометри ми йшли майже три години. 

У нас мініпритулок, перетримка, тому вони в нас опинилися. Притулок для хворих тварин із фізичними й психічними особливостями, агресорів, зооагресорів, інвалідів, для собак з будь-якими фізичними вадами, безлапих, сліпих, глухих.

У моїх батьків і зараз 27 собак. Раніше в них був розплідник мастифів — це великі серйозні собаки, я здобула досвід там. Їм потрібне було постійне лікування. Звідти я ж набралася досвіду з поведінки собаки, вони любили битися між собою. Потім ми познайомилися із чоловіком. У нього була алергія на котів, і він не хотів заводити собаку. Довелося із цим миритися. Ми це обговорювали, що колись купимо квартиру й тоді собаку заведемо.

Я вступила навчатися на ветеринара, і ми почали шукати роботу. І я подумала: чому б не піти одразу працювати з тваринами? Ми знайшли оголошення про перетримку собак, типу, люди їдуть у відпустку й треба перетримати собаку. Чоловік такий: «О, спробуймо!» «Добре, Артуре, спробуймо». Ми пів року тільки цим і займалися, брали на тиждень, а потім узяли першого волонтерського котика.

Усі тварини на цій фотографії тепер живуть за кордоном!

Про алергію навіть не згадали. Але виявилося, що в мене алергія на котів. Проте ми продовжили цим займатися, потім побачили в оголошенні, що є будинок, і ми туди переїхали.

Коли вже Ірпінь почали захоплювати, було чути автоматні черги. Але собаки виходили надвір, їм треба в туалет. Я стою стежу за ними, узагалі ніякої реакції, собаки напрочуд швидко звикали до цього.

У нас було три інваліди на той момент, два інваліди з перебитими хребтами. Одного збила машина, другого вдарили палицею й винесли в ліс, ми таким його знайшли, у третього не було задніх лап, ще один інвалід без задньої лапи.

Усі тварини на цій фотографії тепер живуть за кордоном!

Я хочу сказати: коли собака інвалід без задньої лапи, по ньому не дуже помітно, він так само стрибає, бігає, він тебе так само любить. Усю нашу евакуацію організувала Сніжана.

Сніжана — волонтерка, з якою ми довгий час працювали, вона стала нам подругою й у той момент, коли ми сиділи в окупації. Вона каже: «Немає води у вас, скоро не буде їжі. Вам треба їхати». Вона за чотири дні знайшла, де нам зупинитися. Вона організувала машину до Романівки, вона з теробороною сварилася — домовилися, щоби саме цю машину пропустили.

Ця фотографія допомогла цим тваринам, їх помітили. І почали розбирати, і всі ці тварини мешкають за кордоном, у Хорватії, Польщі, Лондоні.

Ці собаки жили весь цей час в Україні й нікому не були потрібні. Завдяки цій фотографії їх помітили, і вони поїхали в родини.

У нас новий підопічний, у нас нова категорія собак, яких ми забираємо, це з гарячих точок, з Харкова, Миколаєва, Маріуполя. Перший місяць війни був жах, викидали тварин. Потім люди згуртувалися, перестали панікувати, і люди почали розбирати. Буквально за місяць ми з іншими волонтерами прилаштували понад 100 тварин.

Зараз усі заспокоїлися, це почуття минуло, і всі почали думати про майбутнє. І ті тварини, які опинилися на вулиці, їх ніхто не стерилізував. І ось у нас за місяць 24 нових цуценяти, іде такий бебі-бум, і це, звісно, ​​катастрофа. Це вівчарка, її знайшли під Бородянкою вже вагітною, і вона народила. У нас був такий період, коли ми їздили в Ірпінь, возили продукти й корм для тварин.

І ось тваринам, яким потрібна допомога… у нас були суворі обмеження щодо тварин. Наприклад, хаскі. Тому що хаскі чудово й сама впорається на вулиці, а чихуахуа, якого я знайшла в хаті, — ні, він уже в родині, у Польщі.

І ось у таку чудову мить ми йдемо з вівчаркою, мені господиня віддала її, вона старенька, а будинок у них зруйнували.

Й ось ідемо ми із чоловіком, і починається обстріл мінометний. Чоловік із волонтером стрибнули в окоп, а вівчарка сидить поряд, не хотіла йти, я сідаю з нею поряд, і ми сидимо. Військові з окопів дивляться на мене як на ідіотку, я така: сиджу, усе гаразд, слава Богу, усе обійшлося.

Усі тварини на цій фотографії тепер живуть за кордоном!

У нас із чоловіком був гірший момент. Це було за день до визволення Ірпеня. Ми так поїхали невдало, поверталися й потрапили під мінометний обстріл у Романівці. Ми сиділи із чоловіком і військовими між будинком та машиною й купою собак. Собаки спокійні, вони сплять, вони звикли, їм уже не цікаво. І тут ззаду нас падає хата: прилетіло до хати, знесло паркан, і це все нам у спину. Після того моменту ми вирішили взяти перерву й не їздити. Ну після цього звільнили Ірпінь, і все. Ми так із чоловіком сидимо такі, так, чоловік курить такий, так, і ось це все, таке усвідомлення: та й так, живі, уже добре.

Ірпінь 2022 Відео Історії мирних жінки молодь психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення перший день війни 2022
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій