"Війна почалася для всіх одразу."

Синєгуб Наталя   

Мелітопольська школа-інтернат «Гармонія»

Я навчаюсь у дев’ятому  класі. А дівчинка, про яку я хочу розповісти – у восьмому.

Ліза жила у Єнакієвому. Вона була ще малою, коли все оте почало відбуватися. Війна почалася для всіх одразу. Просто важко було повірити у те, що відбувається. Кожної ночі  Ліза загадувала собі, щоб всі ці незнайомі люди, які літають у небі у літаках і гелікоптерах, зникли до ранку. Байдуже куди. Аби зникли. Через ці польоти важко заснути. Часто чути було постріли.

З квітами і зеленим листям на деревах. Батько б продовжував працювати у шахті. Мама б звично зустрічала його з роботи. Ліза б ходила у дитсадок з малим братом. Старший брат - до школи. Одного ранку так і збирались зробити, але почався обстріл.

Коли Ліза говорить, я плачу. Наскільки це жахливо! Вони позаклеювали у домі вікна навхрест ізострічкою, скотчем, щоб не повилітало скло. Якщо  будуть стріляти по їх хаті і потраплять у незаклеєне  вікно, то уламки скла можуть сильно поранити. 

Не завжди можна встигнути сховатись у підвалі або деінде.  Біля вікон люди ставлять ікони, взагалі моляться часто.

У Лізи та її родини був свій дім, де їм було добре, де все було.  Місто жило своїм життям. Хто вирішує, що час їхнього спокійного життя завершився? Хто може сказати, скільки це буде продовжуватись? Хто??? Ніхто нічого не каже.

Знову був обстріл. І батьки вирішили тимчасово поїхати до родички у Мелітополь. Зібрали речі, але багато чого залишили.

І з сусідів нікого не залишилось – Ліза навіть не знає, чи стоїть їхня хата. Так сталося, що у Лізи померла мама. Іноді Лізі здається, що якби не було війни, то вони всі жили б так, як жили. І жили довго.

Той один день, у котрий з’явилися перші літаки і люди почули перші постріли, безповоротно змінив  багато людських життів. Або забрав їх.

Я люблю Україну і дуже хочу, щоб у нашій країні був мир. І вірю, що Бог мене чує.