Історії, які ви нам довірили
Коли, ховаючись у підвалі, ми чули вибухи, було дуже страшно. І ми, аби відволіктися, безперервно жартували та сміялися — це допомагало не думати про страх.
Спали на матах зі спортзалу, у перервах між обстрілами виходили інколи на вулицю.
А потім снаряд потрапив у модульну котельню нашої школи, і нас взагалі засипало вугіллям, яке там залишилося.
Ну тоді ми вже не витримали. Я зібрала всі шкільні документи, печатку і поїхала до Лисичанська. Потім — до Попасної, де був наш райвно. Працювала, скажімо так, дистанційно, але щотижня на таксі їздила до селища.
Мешканці отримували допомогу Фонду Ріната Ахметова — продуктові набори. Як люди на них чекали!
Ми були дуже щасливі — не можу без сліз згадувати. Ще й ділилися з усіма, гарна допомога була. Ще організації благодійні були: Червоний Хрест, «Людина у біді».
Як хочеться, щоб це все швидше скінчилося! Дуже хочу, щоб настав мир. Щоб у мене було не сімдесят дітей у школі, а двісті сімдесят. Ну хоча б. Як до війни у нас було триста людей. Щоб люди повернулися до селища.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
