Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Катеерина Чухно

"Тепер на дорогах нашого селища безліч слідів від гусениць."

переглядів: 212

Чухно Катерина, 16 років, КЗ "Желаннівський навчально-виховний комплекс: Загальноосвітня школа I – III ступенів – дошкільний навчальний заклад"

Війна – страшне слово, з яким ми пов’язуємо страх, скорботу, сум. Це слово навіює почуття безпорадності, тривоги і жалю. До восьми років свого життя я не усвідомлювала, що лише один день, один постріл можуть кардинально змінити усе. Життя більше не буде таким, яким я його уявляла.

Я, будучи звичайним підлітком, не уявляла, що війна, про яку я чула у новинах, по радіо може прийти і у моє безтурботне життя.

6 квітня 2014 року – фатальна дата для моєї Батьківщини. З цього дня починається відлік зламаних життів.

Квітень став важким для багатьох українців, але більшість подій відбувалися у центрі країни, і я лише можу здогадуватися, через що довелося пройти людям, які з самого початку відстоювали інтереси держави.

Йшли місяці, ситуація тільки загострювалася. І ось у травні, коли вся моя сім’я зібралась за родинним столом, я почула перший у своєму житті вибух не від салюту, а від гармати.

Моє серце завмерло, на очах з’явилися сльози, страх обвіяв мене.

Згодом пролунало ще декілька пострілів. У той момент я зрозуміла, що відчувають люди, над головами яких щодня літають снаряди. Це почуття не можливо описати словами.

Кожен наступний день був напруженіший за попередній. Незабаром звуки танків, гармат, «Градів» стали звичною справою.

Тепер на дорогах нашого селища безліч слідів від гусениць, що кожного дня нагадує про війну, яка гуляє теренами України.

У вересні почалися обстріли Авдіївки, де працюють мої батьки. Кожного разу, коли вони їхали на роботу, мене переповнював страх. Мама і тато часто розповідали про те, як їм доводиться ховатися у підвалі мало не щодня, і це лякало мене ще більше.

Існує вислів: ми не цінуємо, поки не втратимо.  Його значення я зрозуміла тільки зараз.

Мир – це найбільше багатство, і наразі ми втратили цей скарб.

Для мене мир – це затишок і тиша, щасливі сім’ї і здійснення надій. Це час, коли скрізь лунає сміх, дні пролітають у приємних спогадах, люди сповнені натхнення, оптимізму, вони щиро вірять у світле майбутнє, майбутнє без пострілів і страху.

Мир – це змога відвідувати усі куточки України без перешкод, милуватися красою гір, слухати спів моря.

Мир – це надійне майбутнє, безмежні перспективи і можливість власного розвитку.

Війна назавжди змінила моє ставлення до життя, мої життєві орієнтири і цінності, мої стосунки з людьми. Я почала цінувати кожен день і все, що у мене є.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Желанне 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій