Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Михайло Борисенко

«Вони були завжди разом і пішли разом»

переглядів: 481

Мою маму звали Курочкіна Ольга Євгенівна, батька – Борисенко Олег Миколайович. Вони були завжди разом 30 з чимось років. І пішли разом. Звичайна сім’я, небагата. Вони намагалися виховати мене якнайкраще.

Вони були завжди разом і пішли разом

Я поговорив з мамою по телефону про мою сесію, коли зможу приїхати додому. Через хвилин 10 мені зателефонували. Спочатку не сказали, що батьки мертві. Сказали, що потрібна допомога – влучив снаряд. Я почав телефонувати батькам, моїй матері, батькові. Ніхто не піднімав слухавку, телефони не відповідали. Потім мені перетелефонували, сказали, що вони мертві.

Вони були завжди разом і пішли разом

Того вечора я просто сидів у кімнаті. Я не міг ні плакати, нічого. Я відчуваю себе самотнім. Але все ж, я відчуваю, що у мене є хоч якась підтримка моєї тітки.

Рідна тітка Олена Курочкіна:

Все про біль нагадує, це дуже важко. Втратити відразу двох – це дуже важко. Міша зателефонував мені ввечері: «Лєн, ти знаєш, що у мене батьки загинули?» Я кажу: «Міша, не може бути, це помилка. Я зараз поїду і подивлюся ». Так і виявилося.

Вони були завжди разом і пішли разом

Вона працювала в РЕМі (районні електромережі) контролером. Вона ходила старою Авдіївкою, вона під такі обстріли потрапляла! Вона завжди виходила сухою з води. А тут таке... У мене немає слів, це просто жах.

У мене мама – дитина війни. Вона розповідала – у мене волосся дибки стояло. Я ніколи не думала, що це на собі відчую. Цей свист, коли все летить, розбивання скла. Це такий жах, невимовно просто. І ворогу не побажаєш такого.

Тут у мене і вікон не було, і скла не було. На кухні шпалери всі відлетіли. Ми якраз в цей час виходили в коридор. Я сина накривала своїм тілом. Я ніколи не думала, що ми все це відчуємо на собі.

Михайло:

Сенс у цій війні? Що там люди – що тут, ніхто не хоче війни. Я намагався не сильно показувати всім, як мені погано. Якщо треба, я сам залишаюся і можу виплакатися. Але коли я на людях, намагаюся бути більш стриманим. Не показувати, що у мене твориться всередині.

Олена:

Молю Бога, щоб здоров’я мене не підвело, бо у мене тепер два сини: мій Данік і Міша. Мій племінник, він для мене тепер як син. Будемо якось потихеньку жити. Треба жити.

Вони були завжди разом і пішли разом

Я хочу, щоб Оля з Олегом із небес побачили, як у Міши сім’я з’явиться. Буде дружина у нього хороша. Будуть дітки. Все у Міши буде добре.

Хочеться, звичайно, щоб війна швидше закінчилася, щоб сіли за стіл переговорів, пішли на поступки один одному і почули нас і тих бідних людей Донбасу. Нарешті-таки, почули. Щоб усе це закінчилося швидше. Скільки діток загинуло, скільки мирного населення!

Михайло:

Буду жити далі і стану тим, ким вони б пишалися. Я живу заради цього зараз. Я вдячний за те, що мені Рінат Ахметов подарував квартиру і допоміг матеріально. За це я вдячний. Я вдячний за те, що допомогли поховати батьків.

Олена:

Дякую Рінату Ахметову за те, що допомагає нам, не залишає в біді. Я йому дуже вдячна, низький уклін йому, дай Бог йому здоров’я. Він і ліками, він і операції робить, за все йому велике, величезне спасибі.

Авдіївка 2017 Відео Історії мирних чоловіки психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення сироти
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій