Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Олена

"Моя домівка. Ніколи я не сумувала за Бучею так, як зараз"

переглядів: 145

Зараз я знаходжуся з дитиною далеко від дому, в одному мальовничому місті нашої квітучої Батьківщини, але серце моє у Бучі.

Там моя домівка, ніколи я не сумувала за нею так, як зараз, але поки що я не можу повернутися, адже є речі, яких не мають бачити дитячі очі.

Евакуювалися ми 5 березня 2022-го, пішки виходили, за ці дні дитині довелося побачити і так багато зайвого, на щастя, мої найрідніші живі, тому особливо нікому нічого і не розповідала про Бучу; у порівнянні з тим жахом, який пережили люди, в яких не було змоги врятуватися звідти, в нас все гаразд.

Перше моє здивування викликало те, що на початку квітня новини зі звільненої Бучі стали не тільки для іншого світу, але й для України, відкриттям. Звичайно, окремі жахливі випадки були невідомі широкому загалу, але про більшість злочинів рашистів люди, які змогли евакуюватися з Бучі, весь березень розповідали: про згвалтування, про катування, про трупи посеред вулиць.

Я не могла зрозуміти, чому тільки побачивши фото, світ сколихнувся.

Я не мала відповіді на це питання, вчора відповідь знайшлася випадково: не хочеться вірити у жахи, так легше.

Вчора мені одна жіночка сказала, що її чоловік був у відрядженні в Бучі позавчора (тобто 06.05.2022) і був дуже здивований, адже, попри очікування, його зустріло надзвичайно красиве місто, в якому всі клумби у квітах. І вона мене запитувала: а як же так? а де ж жахіття війни? Мене ніби струмом вразило від цього питання.

А потім було ще гірше: вже у зовсім іншому місці мене запитав чоловік, що було в Бучі насправді. Я спершу навіть питання не зрозуміла. Він вважає, що нам, звичайно, потрібна іноземна допомога і тому ми перед іноземцями намагаємося створити сумну картинку, значно перебільшуючи жахіття окупації, тому він і запитує у мене, у очевидця, що ж було насправді, щоб зрозуміти, наскільки перебільшено у ЗМІ.

Після цих двох співрозмовників я не спала всю ніч.

Ми говоримо про недостатність допомоги від іноземних колег, ми сподіваємося на те, що росіяни "прокинуться", а самі...не віримо... Сподіваюся, таких одиниці, але в нинішніх умовах не має бути жодної людини з такими думками і висловлюваннями, тому ми, свідки злочинів рашистів, маємо кричати про те, що бачили.

Раніше я помилково думала, що не варто про це говорити, щоб поберегти нервову систему тих, хто нічого страшніше повітряної тривоги не чув.

Дуже сподіваюся, що ці "з сумнівами" громадяни, прочитають мої слова і більше ніколи не будуть ставити таких некоректних запитань.

Все те, що Ви чули і бачили про Бучу із ЗМІ - це не просто правда, це частина правди, бо правда гірша, бо не всі постраждалі спроможні розповідати про це.

Загинули і постраждали мої знайомі, друзі, сусіди, колеги, і я не знаю, як навчитися радіти життю, усвідомлюючи це.

Історію передано до Музею телеграм-каналом доктора Комаровського.

Буча 2022 Текст Історії мирних жінки переїзд психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення внутрішньо переміщені особи перший день війни 2022
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій