"Ми жили без світла, води і тепла, працював один магазини"

Дементьєва Софія, 14 років, Авдіївська ЗОШ №6.

Коли почалась війна, я була маленькою, на той момент я закінчувала перший клас, свій перший час…

Тоді я особливо не усвідомлювала, що відбувається. Пам’ятаю, як ми з мамою бігли вулицею, а навколо кричали люди і летіли осколки. Пам’ятаю вночі сильні вибухи; мама, замотуючи мене в ковдру, забирала в коридор, і ми часто там спали.

Іноді всю ніч сиділи в під’їзді. Міцно притиснувши мене до себе, мама плакала від страху.

Потім ми поїхали. Були спочатку в одному місті, потім нас перевезли в інший, ось тоді я і почула вперше біженці, переселенці. В той момент я дізналася, що у нас йде війна.

Коли я пішла в четвертий клас, ми повернулися в Авдіївку. Місто зовсім змінилось, і ми повірили, що вже буде тиша, але вибухи в місті, крики і плач людей тривали. В наш будинок прилетів снаряд, було дуже страшно, в квартирі повилітали шибки у вікнах, було багато що зруйновано, це був страх і жах.

Ми жили без світла, води і тепла, працював один або два магазини, де можна було купити хліб і що-небудь солоденьке.

Було дуже страшно ходити по вулиці, люди виходили тільки в разі потреби.

Ми багато чого пережили, і зараз я не дуже хочу згадувати про війну. Я хочу тільки одного – щоб моя мама була здоровою, щоб моя бабуся пекла смачні пиріжки, прокидатися сонячним ранком, гуляти зі своїми друзями під мирним небом.

Я хочу забути слово «війна»! Але дорослі ніяк не можуть зупинити її.

Майже щоранку прокидаюся від вибухів і стрілянини автоматів на окраїні міста. І кожен раз, при кожному вибуху я думаю: а раптом прилетить до міста. Дуже страшно. Не хочу згадувати про війну, не хочу думати, я хочу жити спокійно!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/