Валентина Олександрівна до війни жила в достатку. Вона мала машину, квартиру, котедж у селищі, з чоловіком жили добре, виховували двох синів.
Коли стріляли, вона з сусідами ховалась у підвалі.
Тоді перебили електролінії та газ, не було води, люди сиділи у холодному підвалі, на мангалі готували їжу, щоб нагодувати дітей.
Перші два роки спали одягнені.
Жінці найбільше хочеться, щоб діти та онуки цього горя не бачили, і щоб життя налагодилося.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.