Я був поранений під час обстрілу Краматорська 10 лютого 2015 року. Моя зимова курточка, у якій я був тоді, стала щасливою для мене. Її товста підкладка пом'якшила силу удару осколка. Якби не вона, усе могло бути дуже погано.
Того дня нашу школу закрили на карантин, і я гуляв з друзями на вулиці. Прогримів вибух, але ми подумали, що це далеко від нас. Продовжували гуляти. А коли зрозуміли, що стає дуже небезпечно, то було вже пізно.
Ми забігли в будинок, і коли я біг, то відчув, що мені в плече ніби величезний камінь влучив. Потім вже з'ясували, що осколок пробив плече.
Дідусь одразу теж не зрозумів, у чому річ. Але він заспокоював, казав, що все буде добре, й одразу відправив мене до лікарні. Там надали потрібну допомогу. Але я довго не міг забути те, що сталося, тому знадобився навіть курс спеціальної реабілітації.
Дідусь і я досі вважаємо неймовірним щастям те, що я досі живий і здоровий. Щоправда, іноді я відчуваю біль у суглобах. Мій дідусь хоче, щоб я виріс доброю людиною й розумів людей.
.png "Імена")
