меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
Голова Українського інституту національної пам'яті – про унікальність і значущість Музею «Голоси Мирних»
29.07.2021

Промова голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича на Grand Opening онлайн-музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова в Києві 23 червня 2021 року.

«Музей Голоси Мирних – емоційно дуже сильний проєкт. У багатьох країнах, що пережили великі травми, зокрема тоталітарного режиму, були створені спеціальні інституції, які працювали і працюють з пам’яттю. Такі є в Литві, Чехії, Польщі та Україні.

Завдання таких інституцій – допомогти пам’ятати, згадати те, що в силу різних обставин було забуте чи спотворене, чи сфальсифіковане. У цій роботі дуже важливий доступ до першоджерел, до архівних матеріалів, доступ до свідчень людей.

Залучення Музеєм психологів – правильна робота з пам’яттю

З пам’яттю працювати дуже важко. Пам’ять – річ суб’єктивна, емоційна та надзвичайно нетривка. Вона потребує фіксації. Дуже часто, коли вона не зафіксована одразу, то вона змінюється. Люди можуть подивитися новини, поговорити один з одним і раптом починають «пригадувати» речі, яких вони особисто не бачили, але поєднуючи деталі з того, що вони бачили по телевізору чи чули від когось, згадують їх, як власні. Пам’ять – це дуже складна історія.

Саме тому, працюючи з пам’яттю, важливо завжди поєднувати фахівців з історії (є окремий жанр «усна історія», в Україні є асоціація з усної історії, одна з найкращих у Східній Європі), і психологів. Бо якщо пам’ять стосується травми, це ще складніше.

Травмуюча історія не хоче виходити назовні, бо вона ретравмує людину. Велика частина проговорення – це терапевтична частина. Тому для збору історій Музей «Голоси Мирних» залучив фахових психологів.

«Музей «Голоси Мирних» – дуже амбітний проєкт, за яким майбутнє»

Готуючись до цього виступу, я зробив невеличкий ресьорч і хочу задати контекст. Музей «Голоси Мирних» – дуже амбітний проєкт, за яким майбутнє. Жодне суспільство не може без допомоги держави та приватних ініціатив виговорити ці складні травми. Особливо якщо згадати, що наш травмуючий фактор – війна на Донбасі – досі триває.

Це мабуть один із найскладніших кейсів. І в цьому плані хочу побажати успіхів усій команді, тому що амбітність цієї мети надзвичайна, як і виклики.

Новий світовий формат. «Музей «Голоси Мирних» – безпрецедентний»

Тенденція створення віртуальних музеїв з’явилася в 90-х роках ХХ століття. Першими з’явилися Музей Гуггенхайма, Музей історії науки в Оксфорді, а вже після них з’явилися Музей НАСА, Музей теракотової армії в Китаї. Їхня специфіка – це історії про експонати. Їхньою основою служили вже діючі старі музеї, які просто «перейшли в цифру», стали створювати віртуальні тури. Це перший блок віртуалізації музеїв.

Паралельно є специфічні, дуже потужні збірки, сильні музеї. Наприклад, створений Стівеном Спілбергом Shoah Foundation https://sfi.usc.edu Спочатку він був наповнений свідченнями людей-свідків Голокосту – тих, хто вижив. У 1990 роки Спілберг профінансував групи, які їздили по світу, зокрема працювали і в Києві, і в Україні, та збирали історії, що допомагають зрозуміти Другу світову війну. І хоча вже минуло багато років з того часу, але ці зібрані історії вкрай цінні. Зараз Shoah Foundation розповідає також про геноциди в інших країнах. Тобто це дуже великий онлайн-проєкт, в основі якого людські історії. Це другий блок віртуалізації.

Ці архіви живуть зараз новим життям. Це теж музеї, адже там експонати – не якісь предмети, а історії самих людей.

Зараз ми живемо в час, коли існують нові формати музеїв, які постали не навколо предметів і включають не тільки історії людей. Наприклад, Міжнародний жіночий музей або International New Media Gallery, Віртуальний музей радянських репресій в Білорусі.

Це до сих пір експериментальний шлях, тому Музей «Голоси Мирних» в Україні – безпрецедентний. Тому я бажаю команді Музею великих успіхів.

«Музей «Голоси Мирних» потрібний Україні»

Немає якоїсь книжки чи методички, як це зробити. Це шлях неторований, він торується зараз.

Неможлива повнота картини про події, якщо ми зосереджуємось на оптиці війни тільки в аспекті танків, гармат, героїчних подвигів солдатів або злочинів окупантів. Хоча ця традиція дуже поширена на наших широтах, коли про війну говорять «е-ге-гей», щось героїчне, діти з автоматиками бігають. Але то не єдиний погляд на війну.

Дуже часто бракує людського, бракує погляду мирних людей, яких ці танки, автомати, гармати стосуються, проти яких вони діють. Про це мало говорилося.

Чому не було оптики мирних при зібранні даних Другої світової війни – окрема історія, доволі складна. Можливо, одна з причин, чому зараз агресія є, війна на Донбасі є – це брак оптики мирних, погляду з окупації, погляду жертв.

Ще одна важлива історія – повнота картини. Зараз є багато організацій, які фіксують правопорушення на території Донбасу, Криму. Є Українська Гельсінська спілка з прав людини, є Уповноважений Верховної Ради з прав людини, є Кримськотатарський ресурсний центр, є щорічні доповіді ООН з прав людини, але це дуже специфічні юридичні складні документи.

Якщо все, що ми будемо пам’ятати про цю війну, будуть тільки такі документи, у нас ніколи не буде повної картини. Тому дуже важливо, щоб був голос мирних людей, які не говорять юридичним канцеляризмами, а розкажуть свою історію та свої переживання.

Матеріали Музею в майбутньому можуть стати великою допомогою при реалізації концепції перехідного правосуддя. Це теж абсолютно неторований шлях, який буде пройти легше, якщо в країні буде такий музей.

Головні виклики та висока якість роботи Музею «Голоси Мирних»

         Про відповідальність

Високі стандарти роботи з усної історичної методології – це дуже складна і специфічна річ. Команда Музею тримає високі стандарти якості запису історій, стандарти візуальних матеріалів, перекладу і доступності мови. Це можна оцінити, переглянувши портал Музею «Голоси Мирних» https://civilvoicesmuseum.org/  

         Залучення психологів – це безпека людей

Це дуже складний виклик, який, я знаю, що враховується командою. Цей момент для людей, які працюють у нас в Інституті, де є Архів усної історії, також важливий. Ми теж намагаємося враховувати його, коли збираємо усні історії. Це дуже важливо. Адже багато людей не можуть розповідати власну історію через переживання безпеки.  

        Найскладніший виклик – забезпечення об’єктивності у завідомо суб’єктивному жанрі.

Адже усні історії – це завжди суб’єктивна річ. Як їх поєднати з архівними даними, фактами та хроніками? Це виклик, що виходить за межі однієї організації, а працює у взаємодії з владою, суспільством та науковцями, які потім з усім цим будуть працювати. 

Погляд у далеке майбутнє – «Голоси Мирних» заради миру

Якби у подіях Другої світової війни ми більше б зосередилися на тому, як люди, і не тільки фронтовики, але й люди в окупації пережили цю війну, в нас було б зовсім інше ставлення до війни.

Коли я переглядав відео Музею «Голоси Мирних», мені особливо запам’яталися спогади Світлани Олександрової. Світлана згадала свою бабусю, яка завжди казала у побажаннях: «Цінуйте мир». Вона казала про це постійно, на весіллях, побаченнях, у тостах, діти навіть сміялися з цього. Але їхнє ставлення змінилося, коли почалася війна на Донбасі. «Ми тільки зараз зрозуміли, наскільки наша бабуся була мудра», – сказала Світлана.

У нас є велика і цінна можливість – зібрати історії війни на Донбасі саме зараз, поки живі ті, хто це пам’ятає. Це треба збирати, аби наші діти та онуки розуміли, що таке насправді війна, і вберегти їх від наступної війни. Бажаю успіху команді, яка працює над таким важливим проєктом, бажаю цей виклик подолати.

Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію