30 жовтня 2024 року у Києві пройшла панельна дискусія «Щоденники як его-документи війни» — подія відбулася у рамках презентації документального проєкту «Щоденники мирних: голоси тих, хто вижив, і тих, хто ні» у столичному просторі Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Простір ґрунтується на двох щоденниках з Маріуполя, переданих до Музею. Це щоденники Катерини Савенко та Володимира Величка. Історії трагедії та порятунку, об'єднані правдою про жахи війни, переданою з перших вуст.
«Ми продовжимо збирати історії у Музеї „Голоси Мирних“ і робитимемо все можливе, щоб в Україні сформувалася унікальна, можливо, найкраща у світі, культура его-документів, культура усної історії, культура музеїв про звичайних людей. Культура пам’ятання від першої особи, коли немає однієї офіційної доктрини і авторами правди про цю війну є кожен з вас», — підкреслила Наталія Ємченко, членкиня Наглядової Ради Фонду Ріната Ахметова, яка виступила спікеркою та модераторкою дискусії.
Розмова йшла про значення его-документа в контексті війни та його роль як документа, який створюють професіонали та звичайні люди, що фіксують події воєнного часу. Анатолій Хромов, голова Державної архівної служби України, наголосив на важливості надання індивідуальним документам статусу архівних на рівні держави.
«Україна є одною з найбільших в Європі країн за колекцією архівних документів: це мільярди сторінок. Але там дуже мало тих, що створювалися індивідуально людиною. Абсолютна більшість документів Національного архівного фонду — це управлінська документація. Що ж ми передамо нашим нащадкам про ці надзвичайні події? Навіть у щоденниках, про які ми сьогодні говоримо, є бажання, щоб свідчення збереглися. Має бути комісія, яка надасть щоденнику статус документа Національного архівного фонду. Це надзвичайно важливо», — зазначає Анатолій Хромов.
Діана Попова, генеральна директорка Музею історії міста Києва, зазначила, що особливо цінними для збереження пам’яті про події війни можуть бути саме особисті, індивідуально створені документи — зокрема, й щоденники.
«У нас було багато трагедій, і ми розуміємо, що Голокост ми знаємо завдяки таким розповідям, як щоденник Анни Франк. Якщо ми говоримо про Голодомор, то пам’ятаємо про щоденник Гарета Джонса, який дав світу можливість відчути біль, який відчували українці. Щоденник Катерини Савенко стане нашим голосом на майбутньому „нюрнберзькому процесі“. Ми не знаємо, коли він буде, яким він буде... Але цих голосів, які збирає Музей „Голоси Мирних“, вже так багато. Навіть якщо люди фізично не доживуть, голоси будуть почуті. І свідчення їх будуть на цьому суді важливими», — наголосила Діана Попова.
Музей «Голоси Мирних» збирає, зберігає та ділиться свідченнями мирних людей про пережите під час війни в Україні з 2014 року, є найбільшим таким архівом у світі та цінним джерелом правди про війну. Музей вже налічує понад 120 тисяч історій та щодня поповнюється новими розповідями.
Простір Музею «Голоси Мирних» відкрито для вільного входу з 12:00 до 19:00 з середи до неділі за адресою: Київ, вул. Богдана Хмельницького, 7, перший поверх Музею історії міста Києва.
