Живу, ніби уві сні: поняття деперсоналізації та дереалізації

Хоч як нам не хотілося цього уникнути, війна вже залишила на кожному з нас свій відбиток. Ми морально постраждали з різних причин. Навіть люди у безпечних областях відчувають провину вцілілого. Але бувають і серйозніші проблеми. Психологиня Фонду Ріната Ахметова Анна Часовникова розповіла про деперсоналізацію та дереалізацію.

Що це?

Деперсоналізація — це розлад, який супроводжується відчуттям, ніби ви стежите за собою ззовні або речі навколо вас несправжні чи навіть ви відчуваєте обидва ці аспекти одночасно. Можливо, вам здається, що ви перебуваєте у якомусь сні. Хоча подібні відчуття час від часу можуть виникати у багатьох людей, якщо вони стають постійними і заважають нормальному життю, це вже може свідчити про розлад деперсоналізації-дереалізації. Зазвичай це трапляється з людьми, які пережили травматичні події. Під час таких епізодів важливо усвідомлювати, що деперсоналізація-дереалізація — це лише хибні відчуття, а не реальність.

Симптоми хвороби можна помітити самостійно, але сам діагноз встановлює тільки фахівець. Для виключення органічних причин таких станів лікар призначає додаткові обстеження, наприклад, МРТ, ЕЕГ або рентген та аналіз сечі на токсичні речовини. Якщо ці дослідження не показують жодних проблем, ймовірно, причина полягає в ментальному стані.

Деперсоналізація: симптоми

Серед ознак захворювання:

• враження ніби ви спостерігаєте за своїми думками, почуттями, тілом або його окремими частинами. Цей стан схожий на те, немов ви піднялись над собою;

• відчуття, що ви є роботом та/або втратили контроль над своїм мовленням та/або рухами;

• сприйняття свого тіла чи його частин як деформованих;

• відчуття, що голова обгорнута ватою;

• втрата емоцій чи фізичних реакцій на оточуюче середовище;

• відсутність емоцій при спогадах та сумніви, що вони ваші.

Дереалізація: симптоми

Ознаки дереалізації можуть бути такими:

• відчуття невпізнання навколишнього середовища, немов це сон;

• емоційне відчуження від близьких людей, наче вас відокремлює невидима перешкода;

• сприйняття оточуючого світу як викривленого, двовимірного чи штучного;

• спотворення сприйняття часу, наприклад, події, які відбулися нещодавно, здаються далеким минулим; 

• зміна сприйняття відстані, розміру і форми предметів.

Про можливий розлад деперсоналізації-дереалізації можна говорити, якщо ці симптоми повторюються протягом тривалого часу і не пов'язані з іншими хворобами. У випадку, якщо ці відчуття перешкоджають повсякденному життю, рекомендується звертатися до фахівця, наголошує психологиня Фонду Ріната Ахметова Анна Часовникова.

Деперсоналізація: лікування

Лікування деперсоналізації — варіабельне, і часто симптоми можуть зникати самі собою, особливо якщо вони не надто бентежать людину. Відновлення здоров'я залежить від характеру та важливості впливу симптомів. У багатьох випадках повне одужання можливе, особливо якщо відчуття пов'язані з лікуванням іншого розладу чи виникли під впливом стресу, який минув. Але в деяких випадках деперсоналізація може стати хронічною та менш помітною.

Якщо потрібне лікування, то ефективним методом є психотерапія. У такому випадку фахівець враховує всі стреси, пов'язані з початком розладу. Також він бере до уваги минулі травми, такі як жорстоке поводження або нестача турботи в дитинстві. Вони можуть викликати деперсоналізацію і дереалізацію у пацієнтів.

Для лікування використовують такі методи, як:

• когнітивні техніки. За їх допомогою блокуються нав'язливі думки про нереальний стан буття;

• поведінкові методи. Вони містять завдання, які відволікають від деперсоналізації і дереалізації;

• техніки заземлення. Методика акцентує увагу на конкретних діях, що допомагає відчувати себе більш реальним в конкретний момент часу;

• психодинамічна терапія. Вона спрямована на вирішення конфліктів або переживань, що можуть провокувати симптоми.

В окремих випадках використовуються медикаментозні препарати.

Психологиня Фонду Ріната Ахметова Анна Часовникова