Тривога як нова реальність

Фонд Ріната Ахметова допоміг вижити 5-ти мільйонам людей за 15 років. Це — наймасштабніший внесок однієї людини в життя інших. Головний принцип роботи Фонду — філософія його Засновника: допомагати тут і зараз, особливо коли мова йде про порятунок життя й здоров'я людини, і одночасно — впроваджувати системні зміни. Тому паралельно з підтримкою мільйонів людей Фонд бере участь і в допомозі на рівні соціальних змін, і в створенні нових соціальних норм. Одним з проєктів у цьому напрямку став унікальний Музей «Голоси Мирних». Це — перший і найбільший в Україні архів історій мирних жителів Донбасу, які постраждали внаслідок збройного конфлікту.

У зборі історій для Музею беруть участь психологи, які допомагають людям впоратися з травмою війни. З 2014 року психологічну підтримку Фонду отримали понад 60 000 жителів сходу країни різного віку. Олена Лук'янчук — одна з психологів Фонду, яка підготувала низку матеріалів про психологічну допомогу. Представляємо вам її думку.

21 століття — століття швидкостей, все змінюється швидко й стрімко. Ще якихось 15 років тому мобільний телефон був дивом техніки, а вибрати мелодію — ціла захоплююча історія. І ось сьогодні телефон може практично все, а люди їздять на електрокарах. Ми кудись біжимо й встигаємо стільки, скільки нашим батькам і не снилося. У той же час пандемія COVID-19 все різко загальмувала й також стрімко, як все розвивалося раніше, все зупинилося. Літаки завмерли на злітних смугах, магазини закрилися, офіси спорожніли, люди закрилися в своїх домівках.

Фахівці, які працюють з психікою, кажуть, що в 2021 році роботи в них додалося: посткарантинні труднощі наповнили кабінети пацієнтами спочатку влітку та восени, а зараз, із другою хвилею захворюваності, все раптом помітили загальну напруженість і втому. Підвищився рівень агресії, люди стали нетерпиміше один до одного, збільшилася кількість сварок і розлучень в сім'ях, багато хто втратив роботу та не зміг адаптуватися до нових умов.

Найскладніше, мабуть, довелося тим, хто в 2014 році втік із Донецька і Луганська та по крупицях вибудовував життя заново, раптом з'явилося стійке відчуття того, що це життя може знову розвалитися. І це нормально – будь-яка невизначена велика подія тепер запускає страх втратити все та переселенці назавжди «інфіковані» цим страхом.

Тривога посилилася в усіх, як можна в постійних змінах щось планувати. Тут війна, тут пандемія. Тут знову військові біля кордону, тут конфлікт спочатку на Кавказі, потім в Ізраїлі. Куди бігти?

Цей складний період, з одного боку, безумовно, для багатьох став кризою — хтось поміняв професію, хтось, можливо, місто. Пандемія, як і війна, показує нам, що стабільності немає.

«Як жити з тривогою невизначеності?» — запитаєте ви.

«Жити з тривогою», — відповім я.

У середньовіччі людське життя було коротке саме тому, що людині весь час доводилося виживати та боротися з плутаниною воєн, хворобами й бідністю. У ХХ столітті ми перестали повсюдно голодувати й кажуть, що навіть кількість збройних конфліктів в середньому зменшилася, хоча в це складно повірити, враховуючи, що тепер ми завдяки телевізору і Інтернету про все знаємо.

Пандемія — це криза, це — розрив звичної реальності. Ось ти ходив на роботу і, приходячи додому, відпочивав, планував відпустку, відкладав гроші. А ось тепер ти змушений сидіти вдома, робота під питанням, відпочинок теж, ти боїшся за власне життя й життя близьких.

Довга невизначеність – найтравматичніше для психіки, що може бути. Нам складно не знати, що буде далі, і не мати можливості планувати.

Що робити?

Жити крок за кроком наші маленькі життя, намагаючись контролювати те, що ми можемо контролювати. Що я маю на увазі?

• Припинити думати про минуле та повернутися до сьогодення.

• Спробувати зосередитися на рутині, щоденних справах: сніданок, сон, продукти, прогулянки, домашні тварини, крок за кроком, день за днем.

• Оточити себе близькими людьми й намагатися отримувати емоційне підкріплення від близьких.

• Планувати тільки те, що ви можете зробити, не нервувати через те, що ви не в силах планувати.

• Спати — обов'язково.

• Займатися спортом — бажано, тому що спорт дає нам енергію у вигляді того ж дофаміну. І до того ж дає нам можливість контролювати щось у нашому житті — наше тіло.

• Коли зовсім нестерпно від тривоги, згадати, що вам допомагало в минулих складних ситуаціях у вашому житті. Близькі? Віра в щось? Дії? Або ще щось? Тим, хто пережив війну в 2014-2015, варто використовувати цей досвід як алгоритм.

• Ставити собі питання «що саме мене турбує і чого саме боюся?» і після відповіді на них скласти план на всі можливі варіанти розвитку подій.

• Частіше згадувати про те, що ви вмієте й можете, поменше про те, в чому ви уразливі.

• Пам'ятати, що рано чи пізно все закінчується і це теж закінчиться.

Якщо вашого життя торкнувся збройний конфлікт, ви також можете звернутися за допомогою до психологів Фонду за телефоном гарячої лінії: 0800509001* (*Всі дзвінки безкоштовні. Психологічна допомога надається безкоштовно.)

Про вашу історії теж мають дізнатися! Розкажіть її світу! Перейдіть за посиланням https://civilvoicesmuseum.org/my-story і заповніть невелику анкету, щоб зробити свій внесок у збереження пам'яті.