Експозиція ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» з артінсталяцією від творців GOGOLFEST

ГОЛОСИ - це виставка, яка відкрила мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова з артінсталяцією від творців GOGOLFEST.

• Де: Музей історії міста Києва, вул. Б. Хмельницького, 7
• Коли: з 22 лютого до 31 травня 2024 року. Вхід вільний. Наразі перший сезон завершено.

Експозиція ГОЛОСИ прагне розкрити глибину та силу живих історій мирних українців про війну. Артоб’єкти дають відвідувачу можливість стати активним учасником виставки, щоб розкрити з одного боку — трагедію війни, а з іншого — силу та гідність людей, які вистояли попри жахіття. Історії, які взято за основу виставки, зібрав Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Виставка дає можливість цим історіям жити у багатовимірному просторі, де їх можна почути, побачити та відчути особисто.

Наталя Ємченко, членкиня Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова:

«Музей "Голоси Мирних" вперше вийшов в офлайн. Віримо, що задум вдасться. Музей — це проєкт, найбільший за обсягом збереження даних про війну. З 2014 року ми накопичили понад 100 тисяч живих історій. В Україні є чимало ініціатив, які так само фіксують події війни. Наша велика ідея — створити майданчик, на якому ці ініціативи зможуть розмовляти, шукати спільні відповіді та об’єднувати величезні масиви даних у системи».

Складовою виставки ГОЛОСИ є саундінсталяція з об’ємним п’ятиканальним звуком. Саундтрек написала композиторка Яна Шлябанська, використавши справжні голоси героїв Музею «Голоси Мирних». Поетично-музичну композицію створила команда акторів «Дах-тріо». У експозиції використано вірші Василя Стуса. А відеоряд складається з компіляції документальних кадрів, анімації та відеоарту. У виставці беруть участь і реальні артефакти воєнного часу, які береже Музей.

Міський голова Брюсселя відвідав виставку ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова у Києві

Філіп Клоз — мер міста Брюссель, столиці Бельгії та адміністративного центру Європейського Союзу — відвідав Київ. Під час візиту пан Клоз завітав до виставки ГОЛОСИ, яка відкрила мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Міський голова Брюсселя поспілкувався із Андрієм Палатним, лінійним куратором виставки, та Діаною Поповою, генеральною директоркою Музею історії міста Києва, у якому проходить експозиція.

«Європейці наголошують, що саме через культуру можливий вихід і відновлення країни після нашої перемоги, в якій вони не мають сумніву», — зазначила Діана Попова, коментуючи візит політика до Музею.

Це вже третя поїздка пана Клоза та його команди до української столиці під час повномасштабного вторгнення з метою передання європейської допомоги. Ще у 2022 році Філіп Клоз наголошував, що бельгійці підтримуватимуть і допомагатимуть українцям у їх героїчній боротьбі за свою державність та свободу.

***

«Світ має це побачити»: ведучий та актор Олексій Суханов поділився враженнями від виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

«Ця експозиція має їздити Європою, Америкою, світом взагалі. Сумніваюся лише в тому, що люди там відчуватимуть все так, як ми, хоча б тому, що вони не зіткнулися ще із війною. Я маю велике сподівання, що вони дійсно збагнуть — якщо зараз не будуть активніше підтримувати Україну, то опиняться в такій самій ситуації», — підкреслює Олексій.

Ведучий наголосив на важливості збирання історій про пережите українцями, на фіксації та аналізі подій минулого й сьогодення заради кращого майбутнього, задля справжньої незалежності України. І саме це, переконаний Олексій Суханов, робить Музей «Голоси Мирних».

«Це вкрай необхідно робити, щоб певна частина громадян, завдяки багатовіковій мудрості України, збагнула, що треба дорослішати, у чому має полягати незалежність, критичне мислення, функція аналізу кожного з нас», — упевнений ведучий.

Олексій зазначив, що саме документально фіксуючи все те, що відбувається, українці не дадуть будь-кому можливості трактувати події на свій лад, і — що дуже важливо — відходитимуть від російських наративів, маючи шанс зцілитися від їхнього вбивчого впливу.

«Історія, статистика, церква — це милиці будь-якої влади. Якщо кожен з нас ось тут не одужує, ми знову зайдемо на ще одне коло, вкрай трагічне, і я сумніваюся, що тоді ми зможемо зберегти Україну і піднятися. Не можна розраховуватися щоразу життям своїх дітей», — упевнений Олексій Суханов.

***

«Це наша сучасна історія»: гравець «Шахтаря» Дмитро Криськів поділився враженням від виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

У Музеї історії міста Києва триває виставка ГОЛОСИ, яка презентувала мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Днями на виставку завітав Дмитро Криськів — відомий футболіст, центральний півзахисник донецького «Шахтаря».

«Відео та голосові спогади людей викликають багато почуттів. Ти бачиш все те, що відбулося не на твоїх очах. Ти переносишся в історії інших людей, ти відчуваєш жах, який вони пережили», — ділиться враженнями Дмитро.

Він народився у Харкові, був там на початку повномасштабного вторгнення. У місті, яке нищить ворог, лишаються його батьки. Дмитро каже, що і сам був би там, якби не займався футболом… Хвилювання за рідних та своє місто перекликаються з його емоційними враженнями від виставки.

«ГОЛОСИ — це велика й важлива робота багатьох фахівців. Про події в Україні треба говорити. Це наша сучасна історія. Не можна просто так забути людей, зокрема тих, хто втратив життя. Кожен має робити свій внесок у нашу велику перемогу. Закликаю всіх — допомагайте, де можете», — наголошує Дмитро.

***

Виставка ГОЛОСИ відкрила мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, який зібрав понад 100 тисяч історій українців про війну. Днями виставку ГОЛОСИ відвідала Даша Трегубова, відома українська акторка, ведуча, продюсерка, авторка відеопроєкту #ДашаЧитає.

«Ти знову занурюєшся в те, що, як тобі здавалося, ти вже певною мірою пережив, прорефлексував і, можливо, десь залишив позаду. Кожна травма, яка сталася у житті, не минає безслідно — і це розумієш, потрапивши сюди. Звісно, виставка не лише про травму. Вона — про спогади. Вона постійно — про надію. Буквально все, що ти бачиш, так чи інакше дає тобі натяк на те, що є і надія, є і щось хороше й обов’язково буде», — ділиться враженнями Даша.

Акторка зізнається, що її першими емоціями на виставці були ті, що переживалися на початку великої війни: лють, розпач, обурення, бажання одночасно щось дуже активно робити та кудись бігти. Адже експозиція створює ефект присутності.

«Виставка імерсивна, мультимедійна, тож ти на певний час просто занурюєшся у свої й чужі спогади. Це насправді дуже потужно, але до цього треба бути готовим», — ділиться враженнями Даша.

Про глибокий сенс артоб’єктів експозиції розповів Андрій Палатний, лінійний продюсер виставки та театральний куратор GOGOLFEST, на прикладі м'якої іграшки, яка належить реальній дитині.

«Коли ми починаємо роздивлятися, ми бачимо на іграшці надрив, шов, який дитина розірвала власними руками, сидячи у бомбосховищі. Це міцний шов... І дивлячись в очі цієї іграшки, ми можемо вловити, побачити емоції цієї дитини. Це приклад, коли звичайний, побутовий предмет отримує певну символіку», — зазначив Андрій.

***

«Треба мати сміливість не знати відповідей»: публічне інтерв’ю з літературним критиком Євгенієм Стасіневичем у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

У Музеї історії міста Києва відбулося публічне інтерв’ю з Євгенієм Стасіневичем — літературним критиком, літературознавцем, популярним лектором, теле- та радіоведучим — у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Модерувала розмову Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.

Говорячи про те, як література реагує на досвіди поточної війни, Євгеній розповів, що станом на минулий рік під час війни в Україні вийшла тисяча книжок, написаних тими, хто служив або служить. Критик підкреслив, що українська література «освоює» сьогодення водночас з подіями:

«У нас реальність і війна зімкнулися. Тому ці книжки освоюють реальність разом із тим, як освоюють війну. Я бачу, що книжки після 2022 року вже не скрізь про фронт і про окоп. Переважна більшість зараз про тили — про досвіди окупації, еміграції, про різне. Але там є життя сьогоднішніх Києва, Бучі, Харкова. Те, чого раніше бракувало, тепер є, але воно йде вже з доважком, обрамлене війною. Новітня українська література вчиться працювати одразу у дві руки: і з війною, і з сучасністю».

На думку літературного критика, багато книжок про досвід України у ХХ столітті транслює образи програшу, жертви, а наратив є консервативним та передбачуваним:

«Раніше мені було цікаво читати книжки, скеровані на пам’ять. Особливо саги про ХХ століття. Я сильно мріяв, щоб в українській літературі такі книжки з’явилися. Вони почали з’являтися, але я швидко зрозумів, що ці книжки часто є дуже ідеологічними. Світогляд їх швидко стає зрозумілим, вони дуже схожі: це така прикрість за те, що трапилося. „Ми програли все ХХ століття, шкода, — але все одно життя триває“. Мені не вистачає дорослої розмови на наш рахунок. Не „нас прийшли та пов’язали“. У тому числі й дорослої позиції про нашу відповідальність».

У своїй відповіді щодо важливості пам’ятання Євгеній акцентує на тому, що забувати певний досвід теж потрібно. На його думку, треба вміти закривати для себе певні теми та мати сміливість не знати відповідей на важливі питання:

«Мені хочеться підкреслити цінність забування. Вміти відсувати щось, про що ми думали, — не зле. Ми зараз тотально перегріті. Цей стан надовго. І тому якісь речі, теми треба „провітрювати“. Нема рішень, нема хороших рішень — давайте поки відійдемо від цього стола, походимо, ще потім повернемось, поговоримо. Важливо не зробити з пам’яті абсолютне божество, бо ми й так сильно розвернені в минуле. Але ми не маємо бути приречені на це».