«Зв’язку не було, а нас розшукували родичі»

Олена Олександрівна у Слов’янську отримала контузію і за рік війни змінила багато тимчасових місць проживання, але нарешті повернулась 

Мені 49 років, я з міста Слов’янськ. А від початку війни де я тільки не знаходилася! 

Ми тікали від війни, під обстріли попали - авто пошкоджене. Мамин будинок теж пошкоджений. Ми виїхали спочатку до маминого будинку в Краматорський район, тоді - у Львівську область, Моршин. Далі переїжджали до Нікополя і Дніпра, а потім повернулися додому. Але зараз тут також небезпечно знаходитися.

На початку всього було: і в підвалі сиділи, і світла, газу й води не було. Всього спробували.

Із Тетянівки нас волонтери вивозили під конкретними обстрілами. Тоді там вже нічого не було, зв’язку не було, і нас вже розшукували родичі. Вони просили волонтерів, щоб нас вивезли. 

Здоров’я похитнулося. Нервова система дала збій, постійні головні болі, то купую ліки. Ще - волосся випадає. Ну, хоч слух повернувся після контузії.

Я вірю в ЗСУ. Вірю, що війна закінчиться в цьому році - я дуже на це чекаю і сподіваюсь. 

Своє майбутнє я бачу світлим. Хочу повернутися до роботи й жити, як раніше. А може - ще й краще. Надіюсь на краще.