«Злякалися вибухів – не знали, куди бігти»

Мені 46 років. У мене є дружина й донька. Ми жили у Краматорську. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з дружиною відправили доньку в Польщу, а самі місяць тому переїхали в Тернопільську область. Мешкаємо у сільській амбулаторії. Тут добре, тепло. А головне – снаряди не вибухають. У чотирнадцятому році разом із донькою виїжджали до знайомих у Костянтинівку.

У перший день війни злякалися вибухів. Не знали, куди бігти. Потім жили у квартирі доньки. Не було газу. Ми користувалися електроплитою. Отримували гуманітарну допомогу від місцевої влади і Фонду Ріната Ахметова.

Коли поряд розбили будинок, ми виїхали на Тернопільщину.

Найбільше шокує те, що знищується місто, люди гинуть. Хочеться, щоб якомога скоріше закінчилася війна. Після перемоги будемо відбудовувати Україну. Я будівельник за фахом, тому зроблю свій внесок у відбудову.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/