"Зігрівають душу наші хлопці, які борються за нас і за нашу Україну"

Я лікар. Мешкали ми в Оріхові. Наразі я перебуваю у Запоріжжі, а моя родина - у Кривому Розі. 

Російська армія підійшла до Оріхова третього березня. З того часу почалися обстріли і бомбардування. Ми залишалися у місті під обстрілами ще два місяці, а потім довелося виїхати. 

Перші півтора місяці були дуже складними. Я тільки тим і займався, що шукав можливості дістати продукти, свічки, речі першої необхідності. Окупанти щонайперше намагалися зруйнувати об'єкти життєво важливої інфраструктури. Наші місцеві хлопці відновлювали, а ввечері рашисти знову все розбомблювали. Доводилося сидіти подовгу у підвалах під час обстрілів. 

Шокувало те, що у сучасному світі таке можливо. 

Зігрівають душу наші хлопці. Ті, які мотивовані, і які дійсно борються за нас і за нашу Україну. У мене нині двоє родичів воюють, і я їм безмежно вдячний. Всім нашим хлопцям вдячний, які нас оберігають!

Всі мої близькі - у депресії. Насамперед, жінки. Тепер вони повернулися до більш-менш звичного життя, але все одно психологічний стан складний. Думки - про те, як далі жити, бо ми живемо в орендованому житлі, і не залишилося ніяких коштів, щоб відновити все те, що зруйноване. Це дуже сумно. 

Майбутнє нашої країни я бачу безмежно щасливим. Хотілося б, щоб усі люди розуміли, що Україна у нас одна, і що місце, де ми живемо, це не лише локація, а це наша рідна земля, яка має бути рідною для кожного українця.