«Живемо в страху - сидимо на валізах»

Мені 67 років. Я мешкаю у місті Краматорську, вже на пенсії. Знаходжу підробіток на 300-400 гривень. Пенсіонерів нікуди не беруть: роботи і до війни не було, а зараз - тим більше.

У нас - постійні прильоти, від цього у мене головні болі, трясучка в руках. Як оце все летить, то не передати словами, як лякає. Це якийсь ад, без сліз не розкажеш.

Багато людей виїхали з міста, але ще багато залишились.

Сім’я роз’єдналась. Донька виїхала з онуком, потім повернулась. Живемо в страху. Сидимо на валізах. Незрозуміло, що буде далі. Все життя перетворилось на намагання лишитись живими і бажання, щоб усе це припинилось.

Велика подяка за допомогу, яку нам надають гуманітарні фонди. Враховуючи, яка в нас низька пенсія, то ці продукти дуже допомагають. Дякую, що про нас не збувають.

Коли мені пошкодило дах, я зателефонувала, і мені швидко замінили шифер. А які страшні дощі були… Дякую хлопцям, що вони все швидко полагодили. Дякую, що є гарні люди, які йдуть на допомогу.

Дуже чекаємо закінчення війни, щоб наші діти залишились живими та вціліли наші домівки.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/