"Життя у декількох мільйонів сімей стало понівечене, розірване на шматки"

Герасименко Марія, 15 років, учениця 10-А класу спеціалізованої школи № 189 з поглибленим вивченням англійської та німецької мов, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Срібна Людмила Григорівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна є страшною, грізною силою, у можливостях якої є руйнація тисяч людських доль. Через її провину життя у декількох мільйонів сімей стало понівечене, розірване на шматки. На жаль, такий вид конфлікту має владу над усіма мешканцями країни, яку вирішили принизити, зруйнувати або ж повністю знищити, тобто він торкнеться кожного. Жорстока боротьба між двома країнами із застосуванням зброї може забрати не тільки мрії, плани, звичайні людські бажання, а й ціле життя, що є найдорожчим, найціннішим.. Іноді війна є шляхом захисту власності, але ж це не впливає на трагічність наслідків.

Повномасштабного вторгнення зазнала і наша ненька Україна. Тепер мешканці нашої держави мають неприємний досвід зустрічі з війною,усі відчули її справжній смак. Ще восени 2021 року почали ходити чутки про плани Росії щодо продовження війни з Україною, але вже у повномасштабному обсязі. Вісім років тому ми вперше відчули тиск країни агресора, через яку Крим став анексованим, а наші Донецька та Луганська області стали республіками у складі Росії. Треба зазначити, що українці очікували вторгнення ворогів, але до цього не можна бути готовим. Тож, коли 24 лютого 2022 року моя сім’я, перебуваючи в столиці України, почула гучні вибухи, усвідомила, що чутки про війну справдилися, армія росії почала наступ на нашу Батьківщину. Цей день у мене видався дуже насиченим негативними емоціями, але найбільше мене тривожило відчуття несправедливості. Моє тіло набуло морально-нездорового стану, очі наповнилися сльозами, було важко контролювати свій стан, але я не забула, громадянкою якої країни є, який вправний, сильний та дружній мій народ, тож змусила себе набратися мужності і бути справжньою українкою.

Перший день повномасштабного вторгнення запам’ятався кожному, навіть громадянам інших держав. Для мене та моєї родини ця дата – переворот, повна зміна усіх наших планів, обмеження переміщень навіть по території своєї країни. Наша держава є незалежною, але я вже себе не почуваю вільною: постійно прислухаюся до звуків сирен, не маю можливості проводити вільний час, як бажаю. Отже, з лютого життя стало іншим. Територію України моя сім’я не залишала, хоча й виїжджала на деякий час з міста проживання, але з думкою: ”Треба продовжувати жити, працювати та тримати країну в належному стані”, ми повернулися додому. Це було однозначне рішення, бо всі мають дотримуватися своїх обов’язків перед державою, які бувають різними, залежно від віку та стану здоров’я. Чоловіки мужньо захищають нашу Батьківщину,жінки оберігають своїх дітей,хтось під час війни займається волонтерством, я теж допомагала матеріально, плела захисні сітки, віддала на них багато тканини. А от у мого дядька справа серйозніша : він у боях під Харковом звільняє окуповані території нашої країни. Тобто, якою б не була допомога державі, вона дуже важлива!

На території України пройшла не одна збройна сутичка, у часи Першої і Другої світових війн наша країна була зоною бойових дій, тому вторгнення росії не є новиною. Це не перша її спроба загарбати наші землі, але усі зусилля марні. Російські воїни виявляють бажання не тільки керувати нашою країною, а й перетворити її на масу з крові і землі. Вони заздрять нашій багатій культурі, нашим розумним людям, тому хочуть все знищити дуже жорстоким шляхом.

Радість, відчуття щастя та свободи – ось що раніше значило слово “Мир” для всіх, але зараз все докорінно змінилося, погляд на важливі речі став повністю протилежним. Відсутність сварок, злагода та можливість вільно жити-саме таке у мене розуміння миру зараз. Наші вороги забирають спокій, тихі ночі, по-дитячому чудовий настрій, та не можуть вони забрати віру. Моя така думка : скоро за нами буде перемога і запанує Мир у нашій країні!