«Жінка раз на день вилазить на горище і ловить зв'язок»

Я з села Нестерянки. Виїхав у Запоріжжя. Один мій син у Миколаївській області, а другий уже років п’ять працює в Польщі. Я трудився в Запоріжжі до війни. І зараз теж. 

Як війна почалась, я був на роботі й додому вже не поїхав. Там залишилась дружина. Я хотів її забрати, але на початку війни в нас було спокійно, і вона не хотіла їхати. Тепер вона згодна, щоб її забрали, але немає можливості, бо там бої ідуть. Я тут зараз, а вона там. 

Я такої війни, як дружина моя побачила, не застав. Я її тільки чую. У Запоріжжі стаються прильоти, але на власні очі я цього жаху не бачив, тільки по інтернету і по телевізору. А моя жінка пережила багато. І зараз переживає. Сьогодні з нею розмовляв. Вона раз на день намагається вилазити на горище і ловити зв'язок. 

Двічі за цей період я їй необхідні речі передавав через волонтерів. І гуманітарка була. А зараз там немає нічого. Раніше возили воду, а зараз не возять, бо там бойові дії. Дощ пройшов - жінка води назбирала дощової. У нашому селі є загиблі.

У мене депресія. З самого початку думав, що війна до зими закінчиться, а зараз - не знаю. Уже сьомий місяць йде. Хотілося б, щоб до Нового року закінчилась. 

Хотілося б дочекатися мирного неба над головою й жити в мирній країні.