«Зараз всі чекають одного й не знають, що буде завтра»

Після перших пострілів родина Жиленко виїхала у Запоріжжя, але поверталася до міста, де вже йшли бої, за домашніми тваринами.

Я проживав в Оріхові, працював там на підприємстві. Коли почалася війна, ми були вдома. У першу ніч просто по телевізору сказали, що почалась війна, і тоді стало все зрозуміло.

Коли почали стріляти недалеко від нас, тоді ми вирішили виїхати. До того ж, пропадало світло, вода, магазини закривались. Ми їздили до Запоріжжя скуплятись.

А потім поїхали, але ми не вірили, що це надовго, тому домашніх тварин залишили. Потім довелось повертатися і їх забирати. Ми кішку, папугу забрали, потім пізніше рибок забрали. Їх також шкода, вони ж не винні.

Бабусю забирали, їй 85 років. Дорогу вона нормально перенесла, але дуже хоче додому. Зараз ми всі разом живемо в Запоріжжі. Це місто обрали, тому що тут робота є у деяких членів родини. У нас були труднощі з пошуком квартири, все упиралось в гроші.

Зараз всі чекають одного і не знають, що буде завтра. Незрозуміло, що буде завтра, куди, як, що робити. Всі надіються на краще і чекають на перемогу, а стресу не було як такого. Я вірю, що все закінчиться нашою перемогою, ми повернемось додому і будемо будувати успішну країну.