"Залишився щоденник, який ми вели останні 13 днів в окупації"

Спав вдома, прокинувся від дзвінку колеги, який у телефон сказав: "Почалось". Труднощі прийняття того, що нас хочуть знищити. Як по вулиці лежали трупи, які ніхто не прибирав, у яких покрали прикраси та одяг. Шокувала картина, коли пес їв скелет російського окупанта.

Коли ще продавали хліб, ціна його була до в районі 100гривень. Вода була тільки технічна з батарей, або дощова. Сім'я велика, хтось виїхав у Польщу, хтось в Ірландію, ми виїжджали на підконтрольну територію України. Бабуся та дідусь, всі родичі дружини залишились в окупованому Маріуполі.

Як виїжджали з окупації, те як нас зустріли у Запоріжжі. Той смак хліба з паштетом у дитячому садочку був неперевершений. А сніданок і знову із хлібом і чаєм. Це було так приємно, що нас так прийняли. У кожносу місті, у якому зупинялись, було багато доброго. У селі Смотріч, Хмельницька область, нас прийняли у церкві, одягнули, взули, нагодували, поселили і навіть пропонували купити житло, щоб ми залишились у селі жити.

Робота є, працюю там де і працював до війни. Робота віддаленна. Компанія Metinvest Digital.

Виїжджав із міста майже пустим, лише документи і те, у чому був одягнений. Всі речі, у яких був у Маріуполі, викинув, адже виглядав як безхатько, брудний та порваний. Проте залишився щоденник, який ми вели на друкарський машинці останні 13 днів в окупації, і ці нотатки зберіглись із документами.