«Загинуло багато наших знайомих»

Марія Петрівна сподівається, що війна скоро скінчиться. В її віці важко переносити такі події

Я жила в Добропіллі. Зараз живу у Павлограді з родиною: я, сваха, донька та зять.

Коли почалась війна, було страшно. Я не розуміла, що коїться, що буде далі, що треба робити. У першу ніч війна дістала більше Слов'янськ. Ми тільки почули про ті події, а в Добропіллі ще було тихо. Коли вже в нас почались вибухи і стрілянина, сталась паніка. Була евакуація,  люди почали тікати.

Було тяжко в Добропіллі з ліками. Ми з донькою потребуємо постійного прийому певних медикаментів, тож виїхали у Павлоград. Там кума нам знайшла будинок. Їхати було тяжко через велику кількість машин. До Павлограда десь 140 кілометрів, але ми їхали сім годин – такий великий затор був. Сусідка залишилася з нашими тваринками. У неї мама паралізована, вона не змогла поїхати.

У нашій родині ніякої біди не сталося. Але загинуло багато знайомих на війні: хтось воював, когось наздогнав уламок посеред мирного міста. Ми зараз в Павлограді, але в Дніпрі також стріляють. От і не знаємо: чи додому повертатися, чи далі їхати. А куди їхати? Б’ють усюди. Весь час слухаємо новини, і, здається, що ось-ось війна скінчиться. Хотілося б, щоб до Нового року закінчилася, а там – як Бог дасть.