"З першого дня війни ми потрапили в епіцентр бойових дій"

Я зі своєю сім'єю 24 лютого 2022 року була вдома у Харкові, у нашій квартирі на Салтівці. Спали і несподівано зранку прокинулись від вибухів. Я спочатку не зрозуміла, що відбувається, думала хтось феєрверки запускає. А чоловік каже: "Та ні, то війна почалась..."

Найбільші труднощі у нас виникли в перші дні війни, тому що ми були до неї зовсім не готові. У нас не було ні відкладених грошей, ні запасів продуктів. А з першого дня війни ми потрапили в епіцентр бойових дій. З вікна спостерігали як прилітали гради та інші боєприпаси у сусідні будинки. Одного разу ми з дитиною 2 роки потрапили під авіаційний наліт. Не встигли добігти до укриття і потрапили під бомбардування. Дякую Богу, що тоді з нас ніхто не постраждав.

З першого дня війни у нас не було в квартирі ні електроенергії, ні водопостачання, ні опалення. Окрім того в перший день війни дуже захворіла дитина. Була висока температура, лихоманка. В машині не було бензину щоб виїхати, не було грошей щоб його купити. Магазини, заправки не працювали, а там де ще щось працювало, були величезні черги. Щоб хоч якось відслідковувати новини, ми заряджали телефони в машині і в результаті цього в автомобілі сів акумулятор. Наступного дня я пішла до своєї подруги яка живе неподалік у приватному будинку і в них було електропостачання, щоб зарядити телефони. Але будинок був зачинений, вдома нікого не було. Мене помітили сусіди і дозволили у них зарядити телефони, а потім ще й дали мені з собою банку домашньої тушонки. Це було дуже зворушливо! Ми знайшли в кого позичити трохи грошей. Чоловік домовився з сусідом, щоб від його авто підкурити наше і поїхав шукати де можна заправити машину. На весь Харків тоді працювала одна чи дві АЗС. Простоявши близько шести годин у черзі вдалося заправити тільки 10л бензину, бо було таке обмеження у реалізації пального. Зібравши найнеобхідніші речі у дві валізи, 6 березня ми виїхали спочатку у м.Валки. Дуже складно було виїхати з Харкова. Величезні затори на виїзді з міста. Дорогу, яка зазвичай займає 1 годину, ми здолали за 8 годин. Дуже укачало дитину. Її тошнило всі 8 годин, я боялася що в неї буде зневоднення організму. Дякувати Богу, все обійшлося. А 8 березня ми вже добралися до Полтави, де перебуваємо і досі.

Чоловік хотів, щоб ми з донечкою виїхали за кордон. Але я була проти, не хотіла його залишати одного. Зараз живемо всі разом. Орендуємо квартиру у Полтаві. Коли ми приїхали у Полтаву, дуже багато речей першої необхідності, продукти харчування, іграшки нам дали прості люди, сусіди, волонтери. Це було дуже зворушливо. Окрім того перші 3 місяці ми жили у квартирі безкоштовно. Сплачували тільки за комунальні послуги.

До війни я працювала флористом у магазині квітів. Коли почалась війна і ми переїхали до Полтави я згадала, що трохи вмію робити манікюр і почала за символічну плату робити манікюр знайомим. Нещодавно я закінчила курси манікюру і планую працювати десь у салоні краси.