Історії, які ви нам довірили
Ми з родиною - з Маріуполя. Життя було налагоджене: мали стабільну роботу, діти навчалися у школі, мали будинок. Тепер усе змінилося. Ми все втратили.
Прокинулися від вибуху. Ввімкнула телевізор. Якраз путін виступав і оголосив про повномасштабне вторгнення. Сказали: слідкуйте за новинами. На кожному каналі був блакитний екран. Було моторошно. Чули вибухи і вирішили виїжджати з міста. Виїхали 24 лютого по обіді, Маріуполь залишили спокійно. Не знали, куди їхати, просто - подалі. Думали поїхати до Дніпра, але там теж були вибухи. Потім вирішили зупинитися у Вінниці, але туди теж наносилися удари. Їхали, і скрізь за нами були вибухи. Наразі ми у Львові.
Дитину влаштували до школи без проблем, житло знайшли, на роботу влаштувалися. Глобальних проблем не мали.
Ми спочатку були у Трускавці, перебували у школі. Там власник ресторану готував, приїжджав годував людей. А потім нам знайшли священика, який прихистив, надав нам житло, і ми понад пів року жили у нього. Дуже було приємно, що люди надали допомогу, не лишилися байдужі.
Чоловік воює. Ми постійно хвилюємось. Ми далеко від війни, тут спокійно у Львові. Втратили майно, але з цим уже змирилися. Рухаємось далі.
Робота лікує, відволікає від проблем і психологічних труднощів. Треба займатися чимось - тоді легше.
Війна скінчиться нашою Перемогою, але це швидко не вийде, а загадувати не хочеться. Майбутнє бачу у мирній країні, яка буде розвиватися. Хочу далі працювати і жити.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
