«Як почитаю новини - плачу постійно»

Мені 24 роки. До війни ми з сім’єю проживали в місті Харкові, але 24 лютого звідти виїхали.

Ми з чоловіком прокинулися від вибуху. Спочатку подумали, що це, можливо, заправка підірвалася, але потім зателефонував брат і сказав, щоб ми збирали речі. Ми виїхали до дитячого садка у бомбосховище і сиділи там.

В місті взагалі нічого не стало. Був один кіоск, де ми змогли купити води. Виїхали в той же вечір. За годину до нас виїхала сестра і нам розповідала, куди їхати.

Їхали полями, тому що в Охтирці стояли вже руські і розстрілювали машини з цивільними людьми. Я боялась, що ми не доїдемо, що нас розстріляють. Ми бачили техніку і не знали, наші це, чи ні.

Ми зараз у Сумах. Взагалі дуже важко. Я постійно без настрою. Як почитаю новини - плачу постійно. Я втратила роботу. В мене є донька дошкільного віку, садки не працюють, і я вимушена сидіти вдома. Фінансово сильно на нас війна вплинула.

Я вважаю, що перемога буде не скоро, тому що кордони, які були в 1991 році, повернути буде дуже довго. А поки не повернуть наші території, то війна не закінчиться.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/