«Я зрозуміла, що звичне життя змінюється на суцільний жах»

Краматорчанка з сином, мамою та бабусею виживають у місті на одну пенсію старенької, бо немає ні роботи, ні нормального життя

Ще 23 лютого я раділа життю, будувала плани, працювала та виховувала свого сина. Давно хотіла записатися в автошколу, оволодіти навиком водіння та, можливо, просунутись по кар’єрі. Я - звичайний торговий агент з середньою зарплатою. Живу в приватному будинку, з чоловіком розлучена, виховую сина.

Весь мій день зводився до такого графіку: зранку відводила дитину в школу, потім бігла по роботі – пішки долала та опрацьовувала по 30 магазинів на день, а вдома – город, купа роботи в хаті та домашні завдання сина.

Виїжджати було нікуди та і грошей таких я не мала. Усі близькі люди поруч – мама та 90-річна бабуся. Вона пережила Другу світову війну, була учасником бойових дій, а тепер жахається сьогодення. Мені дуже тяжко, що вона знов переживає цей жах. Краматорськ під обстрілами постійно.

Роботу я втратила, моя мама теж. Живемо на бабусину пенсію, бо роботи в Краматорську немає. Гуманітарку отримуємо тільки раз на місяць від Фонду Ріната Ахметова, і дуже вдячні за неї, тому що це - все, що ми маємо. Зверталися до місцевої влади, очікуємо на допомогу уже четвертий місяць, та все - безрезультатно.

Дуже боляче, що я в свої 36 років зі своєю дитиною опинилася в такій скруті. Віримо в перемогу наших Збройних сил, бажаємо миру та любові усьому світу. Дякуємо Богу за те, що наступає новий день. Схиляю голову перед всіма волонтерами та гуманітарними місіями, які підтримують жителів Краматорська!

Поважаю Ріната Ахметова, бо знаю, що це людина з великим серцем. Моя подруга зверталася до Гуманітарного штабу за допомогою на лікування дитини і врешті отримала гроші на операцію в Германії.

Я сподіваюся, що і нам пощастить. З вірою в перемогу!