«Я знаю, як це – жити без батьків»

Я у 2015 році я переїхала в місто Суми з Донецької області, де раніше жила, навчалася. Потім ми залишили все й почали життя спочатку. А коли почалася повномасштабна війна, то знову довелося переїхати. Мене виховувала бабуся, батьків я не маю. Вона змогла придбати в селі невеличкий будинок. Ми тут починали все з нуля. 

У Сумах я працювала, отримувала соціальну стипендію, винаймала житло. Після 24 лютого нам разом із чоловіком знову довелося переїхати в село під Сумами. У чоловіка тут є власний будинок.

Мені дуже складно було знайти роботу. У маленькому містечку немає вакантних місць. Я педагог. Чоловік - на мінімальній зарплаті. Ми чекаємо на поповнення. Я займаюся репетиторством. Якось викручуємося.

Взимку дуже складно платити за опалення. Але зараз люди дуже допомагають одне одному. І це дуже гарно – те, як українці об’єдналися. Зараз усі стали більш людяними. Розуміють, що інші перебувають у скрутному становищі. Я зверталася по допомогу – і мене підтримали фінансово.

З більшістю родичів із росії я не спілкуюся. Дуже сильно посварилася з ними. Люди нічого не розуміють. Я не знаю, що там із ними робили. Вони гнуть свою лінію. Навіть із рідною бабусею по батьковій лінії я розірвала стосунки. 

Я щодня молюся, щоб вона закінчилася завтра. Після початку війни постало питання про виїзд за кордон, але я відмовилася покидати свою країну. Сподіваюсь, що після перемоги в нас у державі все буде добре. Є певні проблеми в країні, але я сподіваюся, що все зміниться на краще.