Історії, які ви нам довірили
24 лютого я з сином знаходилася у себе вдома, у місті Вовчанськ, Чугуївського району, Харківської області. Я мати-одиначка. Через війну втратила роботу. Сім місяців з першого дня вторгнення ми провели в окупації, А після звільнення – були під постійним обстрілом впродовж місяця, поки нас не евакуювали. Під час окупації мій син, якому на той час було 15 років, перебував під прицілом автомату у п'яного орка. Тому сподобався його мобільний телефон, який він відібрав.
Коштів не було взагалі. Їли те, що видавали як гуманітарну допомогу. Хліб пекла сама, доки була мука. Без води та світла прожили 63 доби. Взагалі не було засобів гігієни. Виживали як могли...
Був момент, коли в місто приїхали наші військові та скидали російські банери і прапори. А замість них вішали наші прапори. Я плакала…
До війни я працювала юрисконсультом на елеваторі, потім зупинили трудові відносини і все. Наразі з сином мешкаємо у Харкові, винаймаємо житло. Коштів не вистачає. Допомоги крім як ВПО ніякої не отримуємо. Повертатися додому немає куди, та і жити там не можливо.
Я зберігаю осколки, які розтрощили вікна в нашій квартирі. Чи залишаться хоча б стіни після війни, нікому не відомо…
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
