"Я завжди мріяла перед сном, що прокинусь, а вже війна закінчилась"

Кулікова Ангеліна, 15 років, студентка 1 курсу Дніпровського фахового коледжу енергетичних та інформаційних технологій, м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання - Таран Віталій Васильович

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Почалось все саме двадцять четвертого лютого цього року. Ближче до ранку російська армія почала воєнне вторгнення на територію суверенної держави, моєї рідної України. Я ще спала та краєм вуха почула, як щось бахнуло. Спросоння я подумала, що батьки щось упустили, але, коли забіг батько і розбудив мене словами, що почалася війна, я розгубилася і не могла нічого зрозуміти. Я вважаю, що такий стан був не тільки в мене. Не розуміючи, що відбувається, наша сім’я, як і більшість українців, почали збирали необхідні речі, потім шукати найближчі укриття. Це все було, наче страшний сон. І тільки згодом я усвідомила, що почалась повномасштабна війна з російською федерацією.

Трішки оговтавшись, я відчула відчай та не розуміла, як діяти далі, не хотілося сприймати цю інформацію, не хотіла вірити в те, що вмирають ні в чому невинні люди через цю кляту війну.

Я завжди мріяла перед сном, що прокинусь, а вже війна закінчилась. І знову все добре в країні, де я народилася і живу. Ця мрія так і залишилася зі мною.

З початком війни моя родина переживала за наше майбутнє та за майбутнє Батьківщини. Ми намагалися щось робити разом, готували, грали в різноманітні ігри, дивилися мультфільми, робили один одному маленькі подаруночки, виходили разом на прогулянку, щоб хоч трішки відволіктися від таких сумних подій, які спіткали нашу Україну.

З того моменту пройшло вже сім місяців. Досі лунають сирени, бувають вибухи, але працює українське ППО. Ще я почала віддавати себе всю у навчання. Навчання дистанційно непогане, але я дуже сумую за очним навчанням, бо так хочеться побачити друзів, одногрупників, викладачів. Ще у мене було багато друзів, які жили на території України, але зараз знаходяться поза межою країни. Тому спілкуватися, на жаль, доводиться у месенджерах.

Усі люди чекають миру, але деякі люди не знають, що для них значить слово мир. Для мене мир—це відсутність збройної боротьби між країнами, упевненість у завтрашньому дні, можливість спокійно вчитися, любити, та й зовсім жити. На мою думку, дитинство не може бути без миру. Я сподіваюсь, що найближчим часом закінчиться ця війна. Вірю і надіюсь тільки на перемогу українського народу. Моя найзаповітніша мрія, щоб у всьому світі був завжди мир.