«Я їхала з нічної зміни, але з Маріуполя нас уже не випускали»

Вікторія переховувалась від обстрілів у Маріуполі, потім жила з дітьми в окупованому селі під містом. Виїхати на вільну землю вона змогла лише влітку

Я з Оріхова. Маю батьків і двох діток: сину сім років, донечці – 13.

За три роки до війни я знайшла хорошу роботу в Маріуполі, забрала дітей. Ми мали хороше житло, діти пішли у школу. А 24 лютого я їхала з нічної зміни і почались обстріли, з Маріуполя нас вже не випустили. Ми ховались хто де міг, у підвалах. Потім мене брат знайшов і забрав. Ми прожили в окупації у селі під Маріуполем до кінця червня.

Поки ховались по підвалах Маріуполя, ми ходили у магазини, люди ламали двері і брали їжу та воду. Іншого виходу не було – їсти було нічого.

Не було води, тепла, газу. Містом їздили російські танки. Я ніколи не думала, що Маріуполь можуть взяти. В селі було тихіше, але не легше – окупація є окупація. За увесь час росіяни лише два рази дали гуманітарну допомогу. Ми виживали, як могли, було дуже важко.

Нам з дітьми довелось пройти фільтрацію: у нас брали відбитки пальців, нас фотографували. На блокпосту у Василівці ми пересіли в іншу машину і виїхали до Запоріжжя.

Батьки мої жили в Оріхові. Вони були в квартирі, коли снаряд влучив у їх будинок. Такого вони вже не витримали і теж виїхали у Запоріжжя. Ми потрапили під програму Карітас і три місці безкоштовно жили у гуртожитку.

Після усього пережитого і я, і діти працювали з психологом. Сподіваюсь, що найближчим часом я зможу знайти роботу.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/