"Я вражаюсь з незламності та безстрашшя наших громадян"

Гавриляка Андрій Ігорович, 16 років, учень 11-А класу, в.с.п «Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ – ІІІ ступенів» УМСФ

Учитель української мови та літератури Усачова Дар’я Євгенівна

КОНКУРС ЕСЕ НА ТЕМУ: «ВІЙНА В ДОЛІ МОЄЇ РОДИНИ»

З 24 лютого 2022 року в українців та України в цілому відлік часу пішов зовсім по-іншому. Це день, коли росія розпочала масштабний злочин проти всього українського народу – жорстоку, криваву війну. І, мабуть, мені не варто казати, адже це і так зрозуміло, що ця подія торкнулася кожну родину, у тому числі і мою. Тож зараз я хочу розповісти, як ця війна застала нас і що відбувалося і відбувається у нашій родині по сьогоднішній день.

Я, як і кожен українець, одразу не усвідомив, що сталось. Того ранку ми прокинулись від того, що батькові подзвонили з роботи і сказали, щоб він попередив інших колег про те, щоб вони залишились сьогодні вдома. Тоді мене це збентежило, але я і не міг уявити, що почалась саме війна. Мені тоді здавалося, що це просто заходи безпеки у зв’язку з загостренням ситуації на кордоні, про що вже казали не один день, але ніяк не наступ. Тоді виникало дуже багато питань, і ми вирішили увімкнути телевізор задля роз’яснення ситуації, а там на всіх каналах вже розпочався телемарафон, у якому розповідалося про події в країні. І ми до останнього не вірили, що таке могло трапитися, допоки не почули вибух у передмісті Дніпра. У той час мене переповнювало почуття страху, нерозуміння, безвиході і біль за свою країну. Для нашої родини це означало початок пристосування до нової реальності, яка ще вчора здавалася неможливою у двадцять першому столітті.

Життя моєї сім’ї змінилося досить кардинально. Насамперед зупинилося навчання і робота, і весь час сидіти вдома, особливо в перші дні, було нестерпно, бо нічого не відволікало від цих подій та новинної стрічки. І дійсно хотілося щось робити та допомагати Україні. Незабаром ми дізналися, що у школі, у якій я раніше навчався, відкрито пункт прийому волонтерської допомоги, а також акція плетіння маскувальних сіток. І ми разом з моїми батьками долучались до цієї благодійної справи.

До речі, коли я розповідав про те, як ми із моєю сім’єю працювали на волонтерських засадах, то тоді мене приємно вразила єдність українців та готовність допомагати один одному. Багато родин прихищали і прихищають на сьогоднішній день тисячі сімей-біженців. З першого дня мільйони українців подались волонтерити, донатити на ЗСУ, а у військкоматах стояли черги з добровольців. Але найбільше я вражаюсь з незламності та безстрашшя наших громадян у тимчасово окупованих територіях, які на початку незаконного займання нашої території голіруч виходили проти ворожої техніки та на мітинги проти «визволителів», що якнайточніше пояснює сенс рядків із нашого гімну: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…».

І на останок: сьогодні для мене мир, як і для кожного українця, – повернення всіх державних територій додому, зупинення цього жахливого кровопролиття та мирне і світле майбутнє, щоб наші діти не знали на собі, що таке війна і пишались тим, що ми українці.