Історії, які ви нам довірили
Мені 22 роки. Я жила в Харкові, працювала вихователькою. Любила гуляти по мирному Харкову.
24 лютого я прокинулася від вибухів. Дуже злякалася. Не могла повірити в те, що почалася війна. Зателефонувала друзям. Ми разом думали, що нам робити далі. Вирішили роз’їхатися по своїх містах. Я виїхала в Охтирку, бо жила тут, поки вчилася в школі. Але й в Охтирці почалися бої, тому я поїхала в село, розташоване неподалік, а коли стало спокійніше, повернулася.
Мешканці села допомагали мені, хоча зовсім мене не знали. Приносили варення, консервацію. У селі немає магазинів, а те, що я привезла з дому, швидко закінчилося. У мене не було змоги поїхати по продукти. Тому така допомога стала у пригоді. Раніше я б не повірила, що незнайомі люди можуть безкорисно допомогти.
Морально важко, бо розумію, що вже не буде так, як раніше. Мені подобалося моє життя. Я могла гуляти з друзями, а тепер ми знаходимося в різних куточках країни.
Кожен намагається будувати своє життя заново. Зате я більше часу проводжу з рідними. Ми стали дружнішими, ніж були раніше. Я більше не відкладаю нічого на потім і ціную кожну мить свого життя.
Своє майбутнє бачу в Харкові. Хочу швидше туди повернутися.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
