"Я вірю у краще майбутнє свого народу та своєї країни"

Денисенко Таісія, 16 років, студентка Кам’янського фахового коледжу фізичного виховання

Вчитель, що надихнув на написання есе: Аврашова Ганна Федорівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Україна, історична назва якої «У Раю». Так, дійсно, ми жили як у Раю, нашу прославляли славетну Державу, розвивали, удосконалювали, пишалися її вченими, науковцями, спортсменами, параолімпійцями, артистами, а тепер… що робити???

Збирати речі, виїжджати, чи ховатись у погріб, шукати дві глухі стіни в хаті, чи залягти під горою? Що, що?!

МИРУ, в якому ми жили і бажали іншим. Українська держава вкладалася в добробут людей, а не у військову техніку, ми не готувалися до війни, бо не бажали її, ні собі, ні іншим, хоча і є прислів’я: «Хочеш миру – готуйся до війни». Але наші люди не такі, ми не злі, ми веселі, винахідливі, кмітливі, наша зброя – гумор, різноманітні таланти, чого вартий перший у світі додаток «Дія», найпотужніший у світі транспортний літак Ан-225 «Мрія», та багато іншого.

Я народилася на цих безмежних просторах, і мені надзвичайно дорога ця земля. Немає в світі нічого кращого за рідний край, де поряд з тобою живуть батьки, друзі, просто люди. Це залишається на все життя.

Я не розумію тих, хто від'їжджає за кордон, кидаючи свою державу напризволяще. Літаки летять, ракети рушать наші помешкання, калічать, забирають життя, ламають долі… Страшно! Дуже страшно!

Пам’ятаю бабуся розповідала про Другу Світову війну, там теж фашисти вбивали і катували наших людей, але називалися ворогами і загарбниками, а рашисти – визволителі?! Щось зламалося в головах у цих людей.

За ці місяці війни увесь Світ побачив, хто є хто. Кожна держава оголила свою душу, показала, на що вона здатна. Ми всі побачили хто поруч з нами живе, навчається, працює. Боягузи і зрадники повтікали, і добре! Україна очистилась від бруду!

Я спочатку так панікувала, не знала що робити, а потім зібралася з духом, уся наша сім’я зібралася, згуртувалася і почали допомагати нашій Україні перемагати! Перераховуємо кошти на ЗСУ, збираємо речі та продукти харчування для військових.

Звичайно дуже надихає героїчний вчинок нашого Президента – він не втік, не злякався, не опустив руки! Перевернув увесь світ «з голови на ноги», закликав всю спільноту прокинутися і дивитись правді в очі! Не дарма йому аплодують всі цивілізовані держави. На моє глибоке переконання, він достойний найвищої державної нагороди.

Не менш надихають подвиги звичайних вантажників і водіїв АТБ, які з успіхом нищать ворога, та інші героїчні вчинки звичайних людей, які ніколи не держали зброї в руках. Слава нашим людям! Слава Героям!

Я бачу осяйне майбутнє нашої країни. Здається, що мине небагато часу і ми без сумнівів і вагань будемо відстоювати право нашої України увійти у число найбагатших країн світу. Веселі діти та їхні батьки не цуратимуться рідної мови. Цей час незабаром прийде. Україна на правильному шляху, її розвиток набирає обертів. Особисто я вірю у краще майбутнє свого народу та своєї країни.