"Я вас так довго чекав, можна вас обійняти"

Я Ірина Вікторівна, мені 36 років. В Херсоні я зустріла війну, але ще виходила на роботу. Потім декілька днів не можна було вийти з дому, далі місяць ми були без світла і води, памʼятаю ніч у підвалі (звичайному підвалі дев'ятиповерхівки). Досі не можу забути звук винищувача, який летів над домом, було дуже страшно.

З 4 листопада до 4 грудня 2022 року не було ні води, ні світла. Спочатку думали, що це ненадовго. На другий чи третій день стало важче (бо закінчились запаси води дома). Потім сусід почав привозити воду з великої діжки, на весь під'їзд. Ми стояли в великих чергах, щоб зарядити телефони, ліхтарик (лише один був і погано працював); вимикала телефон і вмикала лише на декілька годин в день, щоб менше розряджався.

На початку війни не було звичайних продуктів (овочів, хліба). То готували суп без м'яса та картоплі, навчилась сама готувати хліб (бо дома залишилось кілограма 2 борошна).

Війна змусила зробити переоцінку цінностей, сім'я згуртувалась, ми зрозуміли, що буденні проблеми, то були такі дрібниці, що це все неважливе. Всю окупацію і звільнення Херсона були разом, коли стався мінометний обстріл квартири, то всі разом виїхали з Херсона. Війна показала, що єдине насправді важливе і цінне - це твої близькі люди.

Коли звільнили Херсон, то маленький хлопчик підійшов до наших військових і каже: "Я вас так довго чекав, можна вас обійняти", а йому 4 чи 5 рочків. Навіть військові були вражені та зворушені.

В мене є робота, яку я дуже люблю. Але планую допомагати розбудовувати рідний Херсон, вже коли можна буде повертатися додому.

В мене немає жодної речі або предмету, що нагадують про початок війни. Але коли зараз проходжу по центральній вулиці і бачу багато фотографій хлопців, які загинули у 2022-2023. Коли дивлюся старі фотографії (навіть 2021 року), то здається, що то було в минулому житті. Коли прокидаюся, то постійно відкриваю Телеграмм, щоб почитати, які новини були за ніч. Немає речі або предмета, що нагадує про війну, бо кожен день - це ще одна сторінка цієї страшної війни. І хочеться прокинутися, забути, відволіктися, але ...