Історії, які ви нам довірили
Лідія Павлівна навчилася самотужки справлятися з усіма побутовими проблемами. Їй дуже хочеться жити довго, ще побачити своїх онуків та правнуків. Головне – щоб здоров'я не підкачало.
Я живу сама в маленькому будиночку. Коли почалася війна, у льоху сиділа. У мене там і свічки були, і ліки, і ковдра. Все своє ношу з собою. Діти мої далеко, куди мені йти?
У мене ще до війни був ішемічний інсульт, я в Донецьку лікувалася. Болячок у мене купа, ліки дорогі. Тепер зовсім нерви не гаразд після обстрілів. І все це на здоров'я позначилося. Син мені іноді надсилає грошей на ліки по можливості.
Всі мої родичі залишилися в Маріуполі та Волновасі, я туди поїхати не можу, тільки по телефону спілкуємось.
Хочеться миру, жити мені хочеться. Я вже й правнуків дочекалася, тепер хотілося б і для них пожити. Найголовніше – щоб настав мир.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
