«Я щодня дзвоню доньці, щоб знати, що вона і онуки живі»

Зінаїда Миколаївна найбільше хвилюється за дітей та онуків

До війни було життя чудове. І діти вивчились, і сама я прожила гарне життя, трудилася, звичайно, а зараз на пенсії. Війна порушила все. Син старший у Нікополі живе, йому довелось виїжджати до мене - тут трішки тихіше. Але теж страшно: над нами ракети літають в бік Кривого Рогу. Від тих ракет у нас дрижать і вікна, і стіни.

Коли почалась війна, страшно було. Я згадувала, що батьки розповідали про Другу світову – вони у молодості її пережили. Зараз також страшно, бо до цього неможливо звикнути.

Найбільше боюсь за дітей та онуків. Моя донька у Дніпрі живе, вони там постійно у бомбосховища ходять. Щодня телефоную їй, щоб дізнатись, як вона там – чи всі живі-здорові.

Стільки горя принесла ця війна, стільки солдатів поранених і вбитих, стільки людей скалічено. Це страшно. Ми живемо на валер’янці та заспокійливих. Чекаємо на перемогу і бажаємо всім солдатам, щоб вони живі і неушкоджені якнайшвидше повернулись додому.