"Я просто хотів жити, а не чекати на свою смерть"

Я жив у Маріуполі разом з мамою. Навчався у ліцеї і радів життю. 24 лютого я прокинувся від вистрілів. Прочитав новини і зрозумів, що розпочалася війна. Весь день я провів біля телевізора і читав новини. Я думав, що буде, як у 2014: постріляють, і все. Але це не закінчилось.

Відключили світло і воду, їжі було небагато, як і умов для життя. Найбільше шокували трупи людей, які лежали скрізь, і кількість руйнувань. Коли у сусідній будинок влучає снаряд, і ти розумієш, що наступний може прилетіти у твій і забрати життя людей. Ось це вразило.

Мені набридли обстріли. Я просто хотів жити, а не чекати на свою смерть. Тому ми вирішили виїжджати. Нас вивезли знайомі машиною.

Ми знайшли бензин, націдили його. Довелося їхати через "днр", бо у бік України не було шляху. Напружували блокпости, запитання, обшуки. Був моральний тиск.

Ми виїхали у бік України. Мама зараз за кордоном. З нею все гаразд. А я навчаюсь. Я обрав для переїзду Одесу, тому що я тут навчаюсь в університеті.

Думаю, що війна закінчиться протягом цього або наступного року. Вона буде достатньо недовго. Як на мене, вона закінчиться або якимись домовленостями, або Перемогою України і відвойовуванням територій.

Я хотів би бути успішною людиною, у якої є родина і засоби для того, щоб її забезпечувати. Це те, про що я мрію.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/