"Я постійно плакала та майже нічого не їла"

Силіна Альбіна, 15 років, студентка 1 курсу КЗ «Нікопольський фаховий педагогічний коледж «ДОР», м. Нікополь, Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пеліван Антонія Дем’янівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна - це найжахливіше, що є у світі. Вже сьомий місяць у моїй вільній, наймилозвучнішій та найпрекраснішій країні йде війна. У перші дні цього жаху, я навіть не могла усвідомити, що коїться. Біль, жах, невизначеність заповнили моє серце. Переживання за країну, моїх рідних, не давали мені спокою: я постійно плакала та майже нічого не їла. Без кінця чутно гул сирен на все місто, знаходження в підвалі та тремтіння від страху та холоду. У той час я навіть не уявляла, що зі мною може статися. У голові проминали найжахливіші зображення, страшні сни не давали спокою. Та згодом, наша родина стала звикати до постійних сирен та двигтіння землі. Через декілька місяців трапилося те, чого я найбільше всього боялася: моє найкраще місто Нікополь обстріляли орки.

У цей моменти мама пригорнула мене до себе, щоб я могла трішки заспокоїти себе, розуміючи, що ми разом та з нами все гаразд.

Зараз наша сім'я знаходиться в безпеці, але я дуже переймаюся та хвилююсь за Нікополь, адже це місто, де я народилася, де вперше з'явилися друзі, де щасливо проживала моя сім'я… Місто, в якому я почуваю себе комфортно.

Що бажають сьогодні іменинникам?.. Найголовніше – мирного неба над головою. Тепер я точно знаю, що МИР – це радість, щастя, тиша, діти, батьки, це - Батьківщина.