«Я побачила те, що хотілось би забути, але такого не буде»

На очах у Ганни загинула її подруга разом із невісткою та онуком, а будинок зруйнувала ракета. 

Того ранку я була вдома, прокинулась близько шостої години. Поставила телефон заряджатися, зробила каву. Коли зайшла у кімнату за телефоном, то вже було два пропущених дзвінка від подруги. Я їй подзвонила, бо ж злякалася, що вона так рано дзвонила. Вона стала кричати, що почалась війна... 

Я взагалі оніміла. Ці слова вони досі у мене в пам’яті. А потім на вулиці я почула все це, бо проживаю у Миколаївській області, та й побачила декілька ракет. Це - жах, який ніколи не забуду!

Труднощі були тоді, вони є і зараз. В мене троє синів, рідних нікого немає. Особлива нужда була у коштах. Мені у перші дні дуже допомагала моя подруга Валентина. Але потім, 19 березня, сталось те, що взагалі змінило все подальше життя. 

Ввечері, близько восьмої години, у садове товариство залетіла ракета. Загинула моя подруга, її невістка та онук. Ракета влучила саме у їхній будинок. Ми в цей час з дітьми були також у будинку, який знаходився приблизно метрів за 150 від них. 

Те, що я відчула, це жах. Перша хвиля зірвала штори та ковдри з вікон, а потім я побачила те, що хотілось би забути, але такого не буде.

Нам допомагали сусіди, знайомі, а потім - волонтери. Дякую всім, хто допоміг моїй родині. Зараз ми винаймаємо житло у місті Нова Одеса у Миколаївській області. Як і до війни, я проживаю разом з дітьми. Роботи не маю. Хочу піти працювати, але постійний страх заважає це зробити.