Історії, які ви нам довірили
Моя сім’я жила в Маріуполі, я працювала у торгівлі. Зранку йшла на роботу і слухала музику у навушниках. Коли зі мною заговорили, я вийняла навушник і почула, що почалася війна.
Майже одразу наше місто почали обстрілювати, і ми з дітьми рятувались у підвалі. Крім нас, там перебувало багато людей. З підвалу було добре чути страшні вибухи, від яких здригалась земля. Наш будинок обстріляли, і ми залишились без житла. Виходити з підвалу було дуже небезпечно, але сміливці знаходились. Два місяці ми терпіли холод, голод і спрагу. Бачили смерть людей.
Води не було зовсім. Коли лежав сніг, його збирали, топили й цідили через фільтр. Потім збирали воду з калюжі. Їжі майже не було. Дорослі, як могли, підгодовували дітей. Нам «повезло»: поряд був зруйнований склад Рошен – звідти у нас було печиво. Хліба не було 2 місяці, і коли хлопчик мені приніс три кусочки хліба, я плакала…
Потім ми перебралися в центр міста. Там, дякуючи робітникам водоканалу, в нас була вода. Ми довгий час прожили в окупації, бо не було можливості евакуюватися. Нарешті, нам пощастило виїхати. Подалися просто в нікуди, залишили місто з однією сумкою. Сім’я розпалася.
Зараз я живу в Хмельницькій області. Тут тихо, вибухів не чути. Але спокою немає, бо невідомо - що далі. Роботу знайти не можу. Боюсь за майбутнє.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
