"Я пила цей чай і плакала щоночі"

Я з родиною була вдома, в селі на Херсонщині. Ми прокинулися о 05.00 ранку від вибухів і телефонного дзвінка свекрухи, яка проживає біля Чонгару. Вона сказала лише два слова: "Війна почалася...". Цей ранок змінив наше життя. Вже через 49 днів ми з двома дітьми, молодшому 7 місяців, поїхали з рідного дому. Ми більше не бачили рідного дому, і не знаємо, коли зможемо повернутися. Менший синок навіть не пам'ятає звідки він родом, а старший-ночами плаче, сумуючи за друзями, своєю кімнатою, іграшками, школою, яка частково зруйнована, а найбільше за бабусею, яка й досі знаходиться в окупації.

Страх за життя дітей і своє. Коли "Градами" обстрілювали Каховку і захоплювали Антонівський міст, то здавалося, що зараз розірветься дім. Страшно за життя немовлятка, синочка, коли він в лютому спить в холодному підвалі, має застуду, а доступу до лікарів немає. Страшно, коли закінчується дитяча суміш, грудного молока недостатньо, а дитині лише 6 місяців. Шокувало мародерство рос. військових, які забрали в селі всі продукти в магазинах, залишивши людей без харчів. Близько місяця все село жило лише з того, що мали вдома в запасі.

Пам'ятаю чай "1001 ніч". В березні 2022 року вночі, вклавши дитину спати, я пила такий чай в кухні без світла (бо боялася, що світло може привернути увагу окупантів і вони просто розстріляють мене через вікна) зі шматочком хліба, який я пекла сама, намащеного смальцем. Я пила цей чай і плакала щоночі. Зараз я не можу його пити. А ще іграшки молодшого сина. Ми купили їх багато, а взяли із собою 5 шт приблизно.

Коли ми виїжджали з окупації, то вирішили переночувати в Одесі. Поки їхали, то через сайт Букінг знайшли апартаменти для ночівлі. Нас зустрів хлопець, поселив, і побачивши нас з малятком на руках, змучених, не взяв жодної гривні, а ще й запропонував залишитися ще на одну ніч, відпочити. Також ми зібрали речі в машину і поїхали в нікуди. Нам не було куди їхати. Коли ми доїхали до Миколаєва, мені зателефонувала подруга і сказала, що знайшла мені житло. Це при тому, що вона сама залишилася в нашому селі в окупації.

Я вчитель української мови та літератури, психолог. Під час повномасштабного вторгнення була у декретній відпустці. І зараз також. Випадково натрапила на оголошення ГО "Навчай для України", пройшла співбесіду, навчання. Зараз за договором працюю вчителем з тьюторськими компетенціями в проєкті "Освітній Суп". Також працюю психологинею в "Просторі дружньому до дітей, молоді і сімей" від Save the Children та БФ "Посмішка".