"Я обдзвонював усіх своїх родичів та близьких людей, щоб переконатись чи все у них добре"

Кузора Дмитро Андрійович, 16 років, студент Кам’янського енергетичного фахового коледжу, КН-22-1/9, м. Кам'янське, Дніпропетровська обл.

Надихнула на написання есе викладачка - Гусак Наталія Сергіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

23 лютого. Я тоді був на лікуванні в лікарні, день яким я його запам'ятав був сонячним. Вдень я дочитав «Євгенія Онєгіна» і перейшов до поем Пушкіна, після чого я перейшов до перегляду фільму «Назад у Майбутнє 3». У той день, я зробив для себе виняток, що можу посидіти в телефоні допізна, я був радий і з передчуттям гарного дня ліг спати.

24 лютого. Я прокинувся о 6 годині, на час раніше до будильника. Було дуже холодно і бридко на душі, ніби всі добрі почуття зникли. Я зайшов у свій телефон подивитися новини, побачив новину про вибухи у Києві. Після, цього я вийшов у коридор, і підійшов до стійки, де знаходиться чергова медсестра, був увімкнений телевізор. Медичний персонал слухав новини в яких розповідалося про події, що відбуваються на той момент, і тоді я переконався…. Почалася війна… Війна? Ця думка мене довго не покидала. Я весь тремтів, але намагався приховувати це, але це було дуже помітно коли я починав розмовляти. Я перевіряв сайти, новини, щоб дізнатися більше про ситуацію. Поки я чекав, коли за мною приїдуть батьки, для того, щоб забрати з лікарні, я обдзвонював усіх своїх родичів та близьких людей, щоб переконатись чи все у них добре. Порожня палата, ти сидиш на самоті, дуже складно було усвідомлювати, що будь-якої миті в тебе може прилетіти снаряд.

Для мене та моєї сім'ї цей день означав тільки одне, що життя вже не буде колишнім, що ми повинні радіти тому, що маємо і чого не втратили. Що доведеться переглядати наші потреби у житті у такий непростий час. З початку війни я змінив свої погляди на життя і політику, почав більше споживати україномовний контент. На сам світ я почав дивитися по-іншому. Мої батьки змінили думку про деяких політичних діячів, почали вибирати більш раціональні рішення. Та й їхнє становище тепер знаходиться в постійній тривожності.

У цій війні мене найбільше здивувала, вразила міць нашої Української армії, а також тупість та цинічність уряду Росії. 24 лютого телевізор був увімкнений з 10 годин ранку. Новина за новиною про вибухи в житлових кварталах, містах, ситуацію про бої, і як наші солдати відбивають напад росіян, це мене просто приголомшило. Більшість українців вважала, що наша армія довго не протримається, навіть мій сусід по палаті казав – «Що вони візьмуть Київ за 3 дні». Але, як ми побачили, наші українські солдати просто «Кіборги», українські Рембо. А армія Росії показала нам, яка вона страшенно корумпована, небоєздатна і "мордорська". Також, нам ця війна показала, хто справді патріот із верхівок уряду, і хто є дуже добрим сусідом у географічному плані. Ну, а також слабість ООН у масштабних конфліктах та дуже велику підтримку від інших країн.

І знаєте, коли я озираюсь назад, я про себе кажу. Як же мені пощастило, що мене і мою сім'ю це минуло, що коли я виходжу на вулицю, я не думаю «А чи не підстрелить мене російський снайпер». Що коли я хочу їсти, я не думаю, де мені дістати їжу. Через війну для більшості змінюються пріоритети цінності у житті. Ми починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо щось. Але знаєте що! Коли ти знаєш, що можеш втратити щось, ти починаєш це цінувати ще більше по-справжньому.