Історії, які ви нам довірили
Пидоря Анастасія, 17 років, Балаклійський ліцей ім. О.А. Тризни № 1, м. Балаклія, Харківська область
Есе «Один день»
Кожен із нас знає таке поняття, як війна. На жаль, велика кількість людей побачили та відчули її на собі. Від одного слова біжать мурашки по шкірі. А коли усвідомлюєш, що воєнні дії ведуться неподалік від твого міста, стає дуже страшно. Ти розумієш: якщо незабаром війна почнеться, ти нічого не зможеш зробити, крім того, що будеш намагатися захистити себе та свою родину.
Війна для мене – це страх втратити близьких і звичне життя з побутовими проблемами, які ніщо в порівнянні з війною. Мені не зрозуміло, чому ще досі, у 2021 році актуальна ця проблема серед багатьох країн. Чому у розпал технологій та сучасного рівня життя у світі досі ведуться воєнні дії? Чому влада, яка вважає себе розумною, не може зупинити цього за переговорами, не руйнуючи мільйони життів?
Мені не вкладається в голові, адже в наш час справді можна закінчити всі війни шляхом розмови. Але чомусь це досі не зроблено, і через це страждає мирне населення.
Я вважаю, що через конфлікти між владою не повинні вмирати ні в чому не винні люди. Війна забирає багато людських життів, які загинули через те, що хтось не зміг шляхом розмови домовитися щодо якогось питання. Мені щиро шкода сімей, які жили спокійно до того моменту, поки в їхні двері постукала війна.
Неможливо порахувати, скільки загублених доль, дітей без батьків, дружин без чоловіків, матерів без синів залишилися сам на сам зі своїм болем. Їхнє життя складалося інакше, якби не війна.
Я знаю біженців із Луганська та Донецька. Складно повірити в те, що в одну мить вони залишилися ні з чим. Будинок та школа були розгромленні. Їм довелося тікати в інше місто та починати життя з чистого аркушу.
«Коли ти усвідомлюєш, що в твоєму домі війна та треба кидати звичне життя і тікати в невідомість, тоді стає дуже страшно та важко», – казав мій знайомий, який переїхав з родиною у 2015 році з родиною до нашого міста.
Від його розповідей стає моторошно, в цей час я ніби опиняюсь там, де йдуть воєнні дії. Дякувати, Богові це не по-справжньому. Я гадки не маю, наскільки важко людям проходити через це, і як не хочу ніколи відчути це на собі.
Коли я бачу новини з Донбасу та чую, скільки загиблих на цьому тижні, мені стає тривожно. Я відразу думаю про сім’ї, які так і не дочекаються свого родича або друга. Я впевнена, що війна – це не той спосіб, яким треба вирішувати проблеми. Навіть якщо з її допомогою якась країна одержала те, що хотіла, все одно набагато більше втрат, ніж здобутків. Навіщо все зводити до війни? Щоб страждали люди?
Я дуже хочу, щоб війна швидше завершилася. Я вірю, що кожна людина навчиться знову радіти тому, що може спокійно спати, гуляти та не боятися того, що зараз почує постріли, або на її будинок впаде бомба.
Сподіваюсь, що в майбутньому не буде війн, а буде тільки мир та злагода. Всі конфлікти будуть вирішуватися безпосередньо обговорюваннями, а не залученням мирного населення до боїв.
Миру нам усім!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
