Історії, які ви нам довірили
Мені 76 років. Я жила в Дніпрорудному. У мене є дві доньки. Одна мешкала у Василівці, інша – в Енергодарі. 24 лютого я була у внучки в Запоріжжі. Зранку встала збирати дітей у садочок. Почула вибухи на аеродромі. Ми поїхали у Дніпрорудне, а наступного дня – до доньки в Енергодар. Я думала, що там буде легше, а виявилося, що ще гірше, особливо під час захоплення міста.
Ми тоді два тижні просиділи у підвалі. Діти від страху почали заїкатися. Я думала лише про те, як їх захистити.
Зв’язок відразу зник, газ – трохи згодом. Світло періодично з’являлося. У червні ми виїхали в Запоріжжя. Евакуювалися три дні. Першого дня простояли у Василівці з восьмої години ранку до восьмої вечора, але нас не випустили. Наступного дня повторилося те ж саме. Лише на третій день нас випустили. На наступному блокпості ми простояли до п’ятої вечора, потім поїхали в Запоріжжя.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
