"Я боялася, що моє немовля помре від голоду"

У мене двоє маленьких дітей, один народився за місяць до війни. Я працювала на комбінаті "Азовсталь". Останні два-три роки була в декретній відпустці. Ми жили з чоловіком та родиною на Лівому березі Маріуполя. Наразі перебуваємо у Тернополі.

У перший день повномасштабної війни я була у пологовому будинку з меншою дитиною. Зателефонував чоловік, сказав, що чув вибухи, начебто розпочалася війна. Але я йому не повірила. 25 лютого нас попросили залишити пологовий, тому що він залишився без світла і не було можливості підключити генератори. Хто зміг, поїхав додому, а інших вагітних дівчат перевели до третього пологового. Нас з сином забрав чоловік.

Найважче було знайти харчування для дітей. Найменша дитина у мене була на штучному вигодовуванні, суміш було знайти взагалі неможливо. Всіх запасів, що у нас були перед початком війни, мало вистачити до початку квітня. Найбільший мій страх був, що мені нічим буде годувати меншу дитину. Суміші в місті не було. Я дуже хвилювалася, що у мене дитина просто помре з голоду, але слава Богу, все вийшло добре. Діти майже не голодували. Тобто пошук води та їжі - це було найважче. 

Ми спочатку перебували у підвалі власного будинку. Ми жили в сталінці, в п'ятиповерхівці. У нас був підвал як бомбосховище. Він був достатньо безпечний. Через тиждень ми з'ясували, що у другому пологовому будинку є укриття, де перебувають лікарі. Ми поїхали туди, щоб вони оглянули дитину, бо вона дуже плакала, і ми хвилювалися за її здоров'я. Нам запропонували там залишитися, хоча місця уже майже не було. На той момент там перебувало близько 160 осіб. З середини березня ми були там. Туди волонтери привозили воду зі свердловини, коли було більш-менш безпечно. Там була кухня, кип'ятили воду на вогнищі і навіть іноді там вмикали генератори. Нам дуже пощастило. Може, завдяки цьому ми і вижили, що знайшли таке укриття. 

Ми виїхали з Маріуполя 8 травня. Раніше виїхати у нас не було можливості. Все було закрите. Ми шукали волонтерів, які б могли нас вивезти. Нас повезли знайомі до узбережжя, ми жили в Урзуфі і там шукали вже можливості виїхати на підконтрольну територію. Завдяки компанії "Метінвест" нас евакуювали безкоштовно. Це було наприкінці липня.   

Ми дуже сподіваємося, що війна закінчиться у цьому році і ми зможемо повернутися додому. Мрію знову мати власний дім. Наш будинок частково зруйнований, квартира згоріла. Мрію, щоб мої діти росли у мирній Україні.