"Я боялася, що мій тато загине, якщо піде на фронт"

Волнянська Марта, учениця Добропільського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №4 з поглибленим вивченням окремих предметів – дошкільний навчальний заклад» Добропільської міської ради

Війна – слово, яке змушує моє тіло здригатися від пронизуючого холоду, викликаного страхом. Бойові дії на Донбасі, моїй малій батьківщині, залишать на мені, моїй свідомості глибокий шрам.

Коли Росія скерувала свої загони на міста мирної на той час України, мені було лише сім років. Я не встигла оговтатися, як мої батьки почали цілодобово дивитися новини, перестали звертати на мене увагу. Той телевізор, та маленька і безвинна коробочка, яка до того показувала мені радянські мультфільми, раптом почала оголошувати страшні для дитини речі. «Росія оголосила Україні війну», «На сході України перші втрати», «За весь час проведення АТО загинули 1723 українських військових, 6226 дістали поранення» - постійно чула я.

Я боялася, що мій тато загине, якщо піде на фронт. Хоч і моя сім’я не боронила Батьківщину своїми тілом та силою, та кожної миті ми були духом і розумом поруч із військовими. Молилися за їх життя, аби тільки всі повернулися живими до своїх родин. Аби Україна була незалежною, суверенною та мирною державою… Скільки б років з того часу не минуло, але я й досі як чорт ладану боюся смерті, лякаюсь від раптових вибухів, і не важливо, бомба це чи повітряна кулька.