Історії, які ви нам довірили
До початку війни я була у Краматорську. Нікуди не виїжджала, ні в ту війну, ні в цю. Мені 76 років, чоловікові – 81. 24 лютого всі прокинулися і побігли в сторону своїх родичів до приватного сектора.
За весь час війни трудність полягала в тому, що мого чоловіка була жорстока онкологія, і мені з нею приходилося боротися.
Ліки в онкології дуже дорогі, тому приходилося діставати правдами і неправдами, і через інтернет, і таке інше. В цьому була найбільша складність. А інше - це вже були дрібниці.
Чоловік помер у лікарні. Лікарі робили все, дякуємо їм велике. І кров заливали, і плазму, і все інше. Намагались якось його підняти, але не змогли. Для мене найважче було зберегти життя своєму чоловіку і дітям, за себе я навіть ні одної секунди не думала.
Один син тут, другий уже давно проживає в Новій Зеландії, там працює, тому що тут йому роботи не знайшлося.
Війна як почалася зненацька, так може і закінчитися зненацька. А може і затягнутися - хто його знає.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
