"Я бачила страх у очах моєї мами"

Лифар Ольга Олександрівна, 14 років, «Троїцький ліцей Троїцької селищної ради Троїцького району Луганської області»

Моя прабабуся завжди на моє день народження бажала мирного неба над головою. Я не розуміла цінності цих слів, мені було навіть смішно: чому вона всім бажає одного й того ж, аж поки у 2014 році не розпочалася війна.

В один день людям нашої країни стало страшно.

Я живу в Луганській області, обласним центром є місто Луганськ. Із дитинства я пам’ятаю його як велике, красиве, зелене місто. Ми дуже часто туди їздили і я із задоволенням гуляла з батьками по парку, раділа новим іграшкам. Пам’ятаю красивий залізничний вокзал. Але це все тепер дитячі добрі спогади і я не знаю, коли я зможу туди потрапити знову.

Ще я пам’ятаю, як літом 2014 року в небі літали гвинтокрили, потім військові ходили зі зброєю, можна було побачити військову техніку. З’явилися блок-пости. Мені було страшно і моторошно від розповідей дорослих, бо я чула, що люди покидають свої домівки, своїх домашніх тварин, утікають із рідних міст, сіл.

Я чула, що якщо моїй сім’ї прийдеться їхати з селища , то необхідно взяти вже заготовлену сумку з ліками та документами. Батьки дивилися новини й жахалися, яких масштабів це набуло й наскільки серйозно.

Я бачила страх у очах моєї мами. І мені теж ставало дуже страшно. Потім була звістка про тітку з Донецька. Водночас вона втратила свій будинок, роботу, забрала лише свою кішку і документи.

Вона вважала, що повернеться через тиждень. Все було розбомблене і більше вона туди не повернулася. Їй довелося їхати до Харкова, а зараз у пошуках заробітку вона переїхала до іншої країни. У Луганську залишились наші добрі знайомі, відірвані від рідної країни. Всі ці люди працювали, вчилися, відпочивали, мріяли, і ніхто не міг уявити, що непорозуміння двох «сусідів» обернеться війною, яка триває вже сім років.

Я дуже пишаюсь, що у нас є такі люди, які з перших днів цієї війни залишили своїх рідних і пішли захищати цілісність країни, мрії та спокій мешканців Луганської та Донецької областей.

Багато героїв положили свої життя за мирне небо над головою. Багато героїв борються й зараз за нашу країну, за свій народ. Дуже жаль загиблих дітей, жінок, чоловіків, які потрапили в цю нескінченну війну…

І зараз, коли мені вже чотирнадцять і в моїй країні йде війна, я розумію, чому прабабуся бажала миру на землі. Це головне для нашого життя, для здійснення будь-яких цілей і мрій, для майбутнього мого і моєї рідної України.

Я вірю в перемогу свого народу і зовсім скоро в Донецькій і Луганській областях настане Мир!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/