«Всі прильоті були до нас»

Мені 65 років. Я пенсіонерка, домогосподарка. Сім’я в мене велика: син-інвалід після операції, невістка і троє онуків. Ми живемо в Андріївці, Балаклійського району, Балаклія була в окупації, а ми - поруч. Тому всі прильоті були до нас.

Зі страхіть розпочався перший день війни. Дуже тяжко було, дуже страшно, великі стреси - я не можу передати, що це було. Поруч з нами - завод нафтопереробний. То летіло повсюди.

Ми зібралися, попросили сусіда, і він нас вивіз. Виїжджали ми в Кіровоградську область, а потім, коли все затихло і Балаклію звільнили, ми повернулися – перед Новим роком.

Ми були в місті Світловодськ. Там і житло було, і їжу нам давали, і товари першої необхідності. То не можу сказати, що ми страждали. Допомоги були звідусіль: і ООН дали допомогу, і Фонд Ріната Ахметова, і переселенські ми отримували, і люди дуже багато допомагали.

Зараз ми повернулися: світло є, газ є, слава Богу, все налагодилося. Аби ж тільки воно швидше закінчилося. Хочеться, щоб дітям були жити спокійно, щоб онуки росли. Саме головне, щоб мир був на землі - тоді буде все добре, потихеньку викарабкаємося.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/